У 1960-70-х роках у Радянському Союзі з'явився примітний феномен, коли невелике, але постійно зростаюче коло людей, зазвичай названих дисидентами, стало відкрито критикувати політику уряду і вимагати дотримання громадянських, релігійних і національних прав. Як же після десятиліть терору, в умовах жорсткого ідеологічного контролю і постійного «промивання мізків» міг виникнути цей гідний подиву виклик режимові?