Деніел Джей Валковіц у Львові: у пошуках єврейського сліду

Професора факультету соціально-культурного аналізу та історії Нью-Йоркського університету Деніела Джея Валковіца привели в Україну письменницькі пошуки – робота над книгою, тема якої – місця, де жили колись євреї. Відтак науковець завітав до Львова. ZIK використав цю нагоду, аби поспілкуватися з дослідником і детальніше дізнатися про його зацікавлення темою України.

У розмові Деніел Валковіц заглибився у перспективи розвитку єврейського туризму у Львові. У 1990-х роках професор був на Донбасі і спілкувався з шахтарями, які тоді влаштували страйк. На основі спілкування з шахтарями він разом із Барбарою Абраш зняв фільм «Перебудова знизу». Але як зазначив сам науковець, про сучасний стан на Донбасі і складну ситуація він знає лише через ЗМІ.

Сьогодні науковець працює над темою історико-культурного туризму (різновид туризму, суть якого полягає в відвідуванні місць пов’язаних з історичною спадщиною та історією. – примітка І.Р.) На його думку, цей вид туризму може бути популярним у Львові. Адже тут жили чимало євреїв, які згодом емігрували в Америку, Англію, Францію, Ізраїль. Але вони мали сім’ї, відтак сьогодні їхні родичі хочуть дізнатися, яким було життя їхніх батьків. І це величезна потенційна аудиторія і потенційний ринок.

Пропонуємо читачеві основні акценти розмови.

Майбутня книга і 200 родичів на Львівщині

Я виріс в 1950-х, 1960-х роках. Був політично активним студентом у мирному русі за права людей, за соціальну справедливість, за білих і за темношкірих людей. Зараз працюю над темою історико-культурного туризму – це тема моєї майбутньої книги. Основу для цієї роботи почерпнув з життя моєї сім’ї: йдеться про історію моєї бабусі. Вона була з Польщі, розмовляла тільки на їдиш, я ж цієї мови не знав, тому ми не були з нею близькими. Та я хотів дізнатися, ким вона була, яке в неї було життя, де вона виростала. Тому і почав досліджувати її історію та історію її сім’ї. Перше маленьке селище, куди приїхав, було Мщонув (Mszczonów – ґміна в центральній Польщі.- І.Р.). Та там не вдалося отримати ніякої інформації. Наступним містом був Лодзь. Я знав, де жила її сім’я, прийшов до цього будинку, але мене спіткала невдача – не знайшов жодної потрібної інформації про родину. Тому почав досліджувати родинну гілку дідуся Макса, який був з Львівської області. Він був родом з Мостиськ. Приїхав туди і знайшов щонайменше 200 його родичів, його братів і сестер, дядьків, племінників, дідуся, бабусю. Із цього почав досліджувати історії єврейських родин, які колись жили в Україні і емігрували за кордон. І сам почав вивчати єврейську історію в Україні.

Одинадцять міст, вісім країн – у пошуках єврейського сліду

Мені було відомо, що існують єврейські спільноти в Києві і в Одесі. На жаль, не можу відвідати усі міста, тому побував лише у Києві і Львові. Моє дослідження полягало у вивченні історико-культурного єврейського туризму у цих двох містах. Над цією темою працюю останні чотири роки. Аби зробити своє дослідження справді ґрунтовним, в його рамках відвідаю одинадцять міст у восьми країнах. Так я можу побачити і знайти історії, схожі на історії моїх бабусі і дідуся. Макс ніколи не жив в Будапешті, моя бабуся ніколи не жила в Будапешті, але інші люди жили, отже чи можу я почути їхні історії? Їду в Бухарест, Белград, Берлін, я їду в Варшаву, Краків, Львів, Київ, потім ще Лондон і Нью-Йорк. В усіх цих містах йду на пішохідну екскурсію. Ходжу в єврейські музеї і єврейські місця і слухаю, що екскурсоводи розказують і про що не говорять. Мене цікавить вивчення історії цих міст, і я знаю, що вона вже була написана. Наприклад, про Львів. Відомо, що євреї тут були довго, що Шолом-Алейхем певний час жив тут, чи, наприклад, знаємо про єврейських поетів і письменників і політичний рух євреїв. Моє питання полягає в тому, чи чую я про ці історії, коли слухаю екскурсію про історичний туризм? Які історії пам’ятають, а які вибирають, аби забути. Або про історії, які чудово знають і про які узагалі не хочуть говорити. Я хочу дізнатися, чому так? Хто пише історії? Хто зацікавлений чути історії? Яка роль музеїв? Яка роль туристичного гіда? Скільки історій розказують лише тому, що саме це єврейський турист хоче почути? Чи скільки історії розказують, бо це уряд хоче почути? Наприклад, те, що розповідають бізнесмени. Вони хочуть зробити з туризму бізнес, відбудувати старі місця, але для чого? В Лодзі старі фабрики – це тепер великий торговий центр з багатьма бутіками – ось чого ці люди прагнуть зробити. Я слухаю все це і намагаюся зрозуміти, які історії переважають.

Саме зараз історія єврейського історико-культурного туризму в Львові є складною і проблемною. Найважливіша річ – це втрачені можливості. Тому що цей туризм у Львові міг бути значним і приваблювати сюди людей. Євреї залишили помітний слід в житті міста. Їхні родини приїжджають сюди і вивчають місця, де колись жили їхні батьки чи бабусі і дідусі. Вони приїжджають сюди, живуть в готелях, йдуть за покупками, йдуть на екскурсії і відповідно витрачають гроші. І відповідно вносять свою частину в розвиток міста.

Минуле має навчати, а не лякати

Можливо, для львів’ян ворушити минуле здається не дуже хорошою ідеєю. Адже, піднімаючи архіви, вони можуть дізнатися щось негативне про своїх родичів, які якось чинили несправедливо щодо євреїв. Така ймовірність можлива. Та це не має стати на заваді. Адже історико-культурний туризм у Львові не повинен лякати. Це можливість, навпаки, залучити тисячі людей до цього міста, аби вони відвідували його частіше. І це нагода для самих же львів’ян дізнатися історії про хоробрі речі, які робили їхні родичі, аби врятувати євреїв.

Нам треба бути іноді чесними з минулими, аби не повторити таких же помилок. І ми можемо вчитися з цього. Те, що варто в такій ситуації зробити – це намагатися зрозуміти, чому ці люди вбивали інших, що змушувало їх це робити, які страхи вони мали. Не ставитися до них, як до дияволів – це не означає аплодувати їм, але це означає бачити їх людьми, яких можна зрозуміти. Ми не повинні приймати і любити усе те, що було зроблено і вчинено нашими предками. Адже всі ми іноді чинимо неправильно і необдумано. Завжди на це є свої причини, досить часто тому, що саме в той момент це було важливим для нас і здавалося, що треба робити саме так. Це могла бути дурна річ – як наприклад – ставитися до людини погано. Але потім це все має сенс – намагатися пояснити логіку часу. І для цього сьогодні потрібні люди, які є істориками, а не моралістами.

Джерело: http://zik.ua/