Пам’яті професора Дова Ноя

Професор Д.Ной за роботою

Уродженець Коломиї, він більшу частину життя присвятив вивченню літератури на їдиш та інших форм культури ашкеназійського єврейства, але сфера його наукових інтересів виходила далеко за рамки єврейської культури. Як провідного фахівця з фольклористики Дова Ноя часто запрошували з лекціями та цілими курсами у провідні університети Європи та Сполучених Штатів Америки.

Майбутній професор Ной (тоді ще Нойман) народився 1920 року в Коломиї і виріс в освіченій родині, де симпатизували сіонізму, водночас вважаючи себе патріотами Польської держави, громадянами якої були. Батько займався торгівлею. Вдома хлопчик опанував іврит, їдиш, польську, німецьку й українську мови, а після хедера (початкова єврейська школа) закінчив польську гімназію. Відтак юний Дов передумав вивчати медицину у Львові та вирушив до Палестини, якою в той час на підставі мандату Ліги Націй керувала Британія. І не дивно – тоді в Галичині серед євреїв панували сіоністські ідеї, діяло безліч сіоністських організацій (зокрема, й молодіжні гуртки).

1938 року 18–річний юнак прибув до Єрусалиму, де в Єврейському університеті почав вивчати історію свого народу та біблеїстику. Як потім згадував професор, їхав він на час, залишивши вдома речі, фотографії, книги, але ... Війна. Всі члени сім'ї Дова Ноя, окрім брата і його самого, згоріли у вогні Голокосту.

Під час Другої світової Ной служив у інженерних підрозділах британської армії, в 1946–му повернувся в університет, де отримав ступінь маґістра. Працював учителем у середній школі, до проголошення держави Ізраїль викладав у таборах біженців на Кіпрі, пізніше був редактором відділу культури в газеті «Давар ле–єладім». Одночасно навчався в докторантурі Єврейського університету та знаменитого Єльського, а в 1954 році отримав ступінь доктора філософії в Університеті штату Індіана (США).

Зазвичай фольклористи спеціалізуються на певному жанрі – наприклад, піснях, але Дов Ной чудово розумівся на всіх фольклорних жанрах, хоча народні оповідання та легенди становили головний предмет його досліджень.

Майже півстоліття, у 1955-1991 роках Дов Ной був директором Музею етнології та фольклору в Хайфі, де створив Ізраїльський архів фольклорного оповідання (ІАФО, згодом він був названий його ім’ям), де зібрані десятки тисяч казок, легенд і приповідок різних єврейських громад. Матеріали, що зберігаються в ІАФО, є найбільшим у світі зібранням єврейського прозаїчного фольклору. Внесок цього інституту в діалог між культурами, що співіснують в державі Ізраїль, важко переоцінити.

Дослідження Дова Ноя підняли престиж єврейської культури країн Сходу – культури арабомовних євреїв (туніських, лівійських, єменських тощо), а також перських, курдистанських, бухарських, індійських. І в тому, що нині в багатьох університетах вивчають культурну спадщину східних єврейських громад, заслуга проф. Ноя надзвичайно велика.

Дов Ной – автор і редактор понад 60 книг, його численні праці публікувалися в наукових журналах, ізраїльських і зарубіжних енциклопедіях. Крім викладацької роботи чи не в усіх університетах Ізраїлю, професор читав лекції з єврейського фольклору в Гарвардському університеті, університеті Берклі, університетах Нью–Йорка, Торонто, Бостона, Оксфорда, Мельбурна тощо. Частим гостем був Дов Ной і в країнах Центрально-Східної Європи.

Я познайомився з професором в кінці 1990-х на семінарах «Їдиш ун їдишкайт» в Україні, де він читав курс єврейського фольклору в «продвинутій» групі. Всі слухачі відзначали його незвичайну харизму, приємний голос і дивовижний талант лектора. Як заворожені, слухали ми його лекції про народні оповідання, пісні, легенди, казки. Він напам'ять читав нам балади свого земляка Іцика Манґера (з яким був знайомий особисто) – одного з останніх «трубадурів» євреїв Східної Європи.

Професор ділився також легендами про Бешта (так скорочено називають засновника хасидизму Баал Шем Това) та Довбуша – свого часу він присвятив цьому питанню цілу роботу, проаналізувавши карпатські легенди про Бешта та їх зв'язок з гуцульським фольклором. Дов Ной звернув увагу на широке поширення легенд про Бешта і виділив характерні особливості гуцульських легенд, жанрово та композиційно дуже схожих на хасидський фольклор.

Друга дружина професора Дова Ноя, Наомі Фоґельман (також науковець зі світовим ім'ям, доктор філософії та професор юдаїки), супроводжувала його на їдишистських семінарах у Східній Європі. Її батько народився у Перемишлянах і до війни був рабином польського міста Катовіце. Д–р Фогельман – двоюрідна сестра рава Ісраеля–Меїра Лау, колишнього головного ашкеназького рабина Ізраїлю. Якось прогулюючись під вечір, вона помітила, як метушаться з зошитами в руках студенти – учасники семінару і, здивувавшись заклопотаності молоді, звернулася до чоловіка: «Ти подивися, вони домашнє завдання роблять!». Професор Ной завжди задавав «домашні завдання», і ми, не сміючи засмучувати улюбленого вчителя, старанно все виконували – після чого він так само старанно перевіряв усі роботи, виправляв помилки і робив письмові зауваження. Дивовижно, але всіх студентів він пам'ятав по іменах, знав, хто звідки приїхав і чим займається. У приватних розмовах завжди готовий був проконсультувати, порадити і допомогти чим тільки можна. Крім того, через кілька тижнів після семінару нас чекав сюрприз – персональний лист від професора кожному студенту. Повірте, таке не забувається.

Він вимагав від нас, студентів, не лише знати предмет, але й вивчати свій рід, складати родовід, розпитувати представників старшого покоління про сімейної історії.

Вдома, в Єрусалимі Дов Ной щопонеділка влаштовував своєрідний семінар з єврейського фольклору та літератури, відкритий для всіх охочих. Енергії, життєлюбству та працездатності професора могли позаздрити молодші колеги.

Професор Ной зробив дуже багато – більше, ніж всі його попередники, – він вивів дослідження єврейського фольклору на науковий рівень, гідний світових націй. У справі збереження і розвитку культури на мові їдиш він також досяг успіху – численні збірники пісень і фольклору давно зробили його ім'я легендарним. Сотні студентів їдишистського семінарів в Україні в 1990–ті – поч. 2000–х пройшли через лекції Дова Ноя. Він умів впливати на людей словом, і його студенти несли далі знання в свої міста, «заразившись» бажанням шукати, досліджувати, розповідати...

Діяльність професора Дова Ноя 2002 року була оцінена Премією імені Хаїма–Нахмана Бялика, що її присуджують за внесок у розвиток і пропаганду культури їдиш. Крім того, Дов Ной є одним із небагатьох їдишистів, що отримали Державну премію Ізраїлю (2004).

Професор Ной помер 29 вересня 2013 року. Цього дня (25 тішрей, за єврейським календарем) також відзначають йорцайт (річницю смерті) відомого хасидського цадика рабі Леві-Іцхака із Бердичева (1740-1810). Разом із Баал Шем Товом і рабі Нахманом із Брацлава, рабі Леві-Іцхак Бердичевський підняв просту розмовну єврейську мову їдиш до рівня мови святої, якою простий люд може й повинен звертатися до Всевишнього. На своїх лекціях Дов Ной неодноразово згадував ім’я цадика і розповідав історії, що збереглися про нього в народі. Думаю, в цей день там наверху, в небесній канцелярії зустрілись ці дві душі і їм є про що поспілкуватися…

Нехай буде благословенна пам'ять про нього!