Я впевнений, що навіть нечисленні цивільні проекти «врятують честь» України в справі меморіалізації Бабиного Яру – Йосиф Зісельс

Фото: Валерія Терехова

Україна готується відзначити 80-річчя трагедії Бабиного Яру – одного із символів Голокосту на території колишнього СРСР. Крім державної програми і візитів зарубіжних лідерів, ряд ініціатив готують громадські організації.

Редакція газети Хадашот розмовляла зі співпрезидентом Вааду України Йосифом Зісельсом.

– Йосиф, чим відрізняється програма нинішніх траурних заходів в Бабиному Яру, від заходів, приурочених до – 75-ї річниці трагедії?

П’ять років тому, коли Україна готувалася відзначити 75-річчя початку трагедії Бабиного Яру, було створено оргкомітет, до складу якого увійшли декілька десятків людей – незалежно від поглядів на ті чи інші аспекти меморіалізації цієї території. На завершальному етапі у засіданнях комітету брали участь і представники МЦХБЯ (який робив тоді перші кроки) – так і повинно бути.

До оргкомітету входили історики, експерти, представники різних громадських організацій. На мій суб’єктивний погляд, це виглядало досить органічно – тривало обговорення, кожен пропонував щось своє – іноді це приймалося, іноді ні, деколи складно було скоординувати всі позиції, адже за столом сиділи 60 осіб. Співголовами комітету були тодішній глава АП Борис Ложкін і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Мені здається важливим, що в підготовці було задіяно незалежні громадські організації – Ваад, наприклад, організував тоді виставку в галереї М-17 і відео-інсталяцію в Art Mall. Музей історії Києва підготував чудову експозицію, присвячену Бабиного Яру – всього, поза роботою Оргкомітету, було реалізовано близько трьох десятків громадських ініціатив.

Не можна сказати, що сьогодні загальна інтенсивність підготовки, особливо в аспекті PR, нижче, ніж 2016-го, але її база безумовно вужча. До оргкомітету, наприклад, не ввійшли прихильники українського проекту меморіалізації Бабиного Яру, в тому числі історики, які були членами подібних комітетів до 70-річчя і 75-річчя трагедії. На цей раз оргкомітет очолили прем’єр-міністр Шмигаль і глава офісу президента Єрмак, а генеральний директор російського проекту (МЦХБЯ) Яковер став їхнім заступником.

Таким чином, фактично влада віддала підготовку до 80-річчя початку трагедії в руки керівництва російського проекту меморіалізації, природно, розраховуючи, в тому числі, «зекономити» на підготовці меморіальних заходів. Нагадую, що п’ять років тому з держбюджету на такі ж цілі було виділено і витрачено близько 30 млн грн. На ініціативи громадянського суспільства пішло набагато більше, лише канадська організація UJE (президент - Джемс Тімертей) витратила на зазначені проекти близько 1 млн доларів.

Все це, плюс епідемія COVID-19, призвело до того, що активність громадянського суспільства на цей раз є значно нижчою. Багато організацій просто втратили можливість провести свої заходи в рамках траурного року.

Правда, і участь держави сьогодні є набагато скромнішою, ніж 2016-го, коли на підготовку до 75-річчя було виділено мільйон доларів. Хоча, нещодавно на реконструкцію колишньої контори єврейського кладовища було виділено 60 млн гривень але ні копійки з них досі Національним заповідником «Бабин Яр», наскільки мені відомо, не отримано.
 

– Цього року, як я розумію, у Вааду немає коштів для будь-яких масштабних заходів?

Саме так, майже немає, тому ми запропонували різним громадським організаціям виступити зі своїми ініціативами, а ми, в свою чергу, звернулися до бізнесменів із проханням профінансувати ці проекти. Причому, не через Ваад, а безпосередньо – в даному випадку ми виступаємо в ролі програмного, але не фінансового посередника. Один з проектів –Всеукраїнський конкурс шкільних робіт «Історія і уроки Голокосту» – профінансував вже Ваад України, а семінар для вчителів українських шкіл, присвячений трагічній даті, був, на наше прохання, підтриманий приватним спонсором – Михайлом Лівінським.

Разом було зібрано близько 30 пропозицій, з яких приблизно третина вже знайшли своїх спонсорів. Пошук спонсорів триває і нині. У російського проекту МЦХБЯ своя програма – ніхто не заважає її реалізовувати, але у нас своя робота.

Таким чином, ми хоча б частково спробували виправити перекіс, давши можливість громадянському суспільству взяти участь в підготовці й проведенні меморіальних заходів до цієї сумної дати.
 

– Яке враження на вас справило опитування, згідно з яким 44% українців навіть не знають, в якому місті сталася трагедія Бабиного Яру?

Мене це не дивує. 20 років тому цифри були б ще сумнішими. Треба дивитися на це в динаміці. Ми майже чверть століття фінансуємо проведення ініційованого свого часу Ваадом України проекту «Уроки Голокосту» – семінарів для вчителів та конкурсів серед старшокласників, які вивчають проблематику Голокосту і Бабиного Яру – це приносить свої плоди, але повільно. Я пам’ятаю фільм, знятий понад 30 років тому відомим журналістом Анатолієм Стріляним. Цієї картини майже ніхто не бачив, британське телебачення відмовилося її показувати, хоча така домовленість була. Стріляний їздив по селах і записував висловлювання про Голокост. І на запитання, мовляв, вбивали тут євреїв, йому якісь дівчата відповідали, мовляв, так вони ж Христа розіп’яли. Це не постановочні кадри, а реальне сприйняття проблеми 30 і більше років тому. Але за ці роки тисячі підлітків взяли участь у наших конкурсах, сотні вчителів пройшли підготовку в Україні та Ізраїлі, Голокост присутній як обов’язкова тема для вивчення, включена в усі українські підручники історії, і у всіх із них згадано трагедію Бабиного Яру. Ми з 1997 року наполягали, що Голокост має вивчатися не тільки в єврейських школах, і це вже давно так, відтак і в даному аспекті позитивний процес йде, і 44% означає, що «склянка наполовину повна ...».

Я впевнений, що навіть нечисленні цивільні проекти «врятують честь» України в справі меморіалізації Бабиного Яру.