Володимир В’ятрович. Для нас надзвичайно важливо вписати Голокост в українську національну історію

Хочу підняти одне питання в розмові з вами – це історія, яка склалася навколо меморіального комплексу «Бабин яр». З однієї сторони, ми маємо велику групу людей, куди входять, зокрема, великі підприємці з Російської федерації, які готові влити дуже багато коштів і мають союзників в Україні, таких як Віктор Пінчук, інші українці єврейського походження визначні, які хочуть вшанувати пам’ять загиблих у Бабиному яру.

Є українські інтелектуали, євреї, які проти цього підходу, бо вбачають у цьому небезпеку того, що трактовка тих подій буде подаватися з російської точки зору, і що українська держава мала б проявити тут все-таки ініціативу і самій почати вшановувати цю пам’ять євреїв, українців, ромів, представників інших національностей – там військовополонені були російські зокрема, які були знищені в Бабиному яру.

Але українська держава нічого не робить. І питання ніби зависло в повітрі: от цим людям теж потрібно, ну так, вони зараз громадяни Росії, але їхні предки були звідси, вони розстріляні в Бабиному яру і вони мають право вшанувати їхню пам’ять. І держава не має права припускати впливу. Як виходити з цієї ситуації?

Я переконаний, що цей проект повинен бути державним, звичайно ж, держава може залучати якісь додаткові ресурси, зокрема й тих людей, про яких ідеться. Але умовним замовником цього проекту повинна бути держава, тому що це, власне, має підкреслити важливість для України таких трагічних сторінок історії, зокрема як і Голокост, і таких символічних місць України, як Бабин Яр.

Тому що Бабин яр, з одного боку і для цілого світу – це Голокост, з другого боку для українців Бабин яр – це місце, де було знищено українських націоналісті, військовополонених, ромів, місце, яке стало символом ще однієї катастрофи – Куренівської, вже в 60-ті роки.

Тому я переконаний, що держава повинна долучатися до цього. І те, що ви казали, що держава нічого не робить, я смію зауважити, що «не робила», напевно, багато років. Мені здається, що зараз уже почала робити і минулого року на достойному рівні відбулося вшанування 75-х роковин пам’яті Бабиного яру, впорядковано врешті цей парк нами як Інститутом національної пам’яті зроблено цікаві інформаційні стенди, які розповідають людям, що сталося насправді в цьому музеї.

Я переконаний, що ми повинні продовжити цю роботу. Натомість з боку цієї ініціативи, за якою стоять, зокрема, російські олігархи, звучить теза, що українська держава нічого не робила до того, то посуньтесь, будь ласка, тепер будемо робити ми. Дивне твердження, зважаючи на те, що українська держава до 2014 року майже нічого не робила для розвитку української армії, чи це означає, що Росія мала право окуповувати Крим й почати вйну на Донбасі – в жодному випадку ні.

Я от з вами хочу посперечатися. Це все ж таки не зовсім коректне порівняння. Люди хочуть вшанувати пам’ять своїх близьких, членів своїх сімей, власне, як і українці хочуть вшанувати пам’ять загиблих українців у Польщі. І очевидно, що українську громаду чи українців, які живуть сьогодні на території Польщі, обурює, коли знищують їх пам’ятники або не дають їм змоги встановити пам’ятник.

Тут ситуація зовсім інша, тут уже я з вами не погоджуся. Насправді йдеться не про те, що українська держава забороняє комусь вшановувати. Мова про те, що, по-перше, є ініціатива з боку української держави вшанувати в цьому ж місці тих самих єврейських жертв, а з другого боку, йде ініціатива тих самих російських олігархів, яка досить дивно представляється.

У перших своїх заявах вони говорили про те, що це буде Музей пам’яті жертв Голокосту на теренах СНД – мене дивують взагалі, до чого тут СНД, якщо ми говоримо про Другу світову. Друге, що мене і дуже багатьох не влаштовує, зокрема й активістів єврейських організацій, що всю історію Бабиного яру зводять виключно до Голокосту. Чому це негативно?

Як я уже сказав, це було місцем і інших катастроф. Для нас, насправді, надзвичайно важливо вписати Голокост в українську національну історію і показати його як частину нашої історії, тому що дотепер часто вона сприймалася, як щось привнесене зовні.

Якщо ми будемо, наприклад, в Бабиному яру виокремлювати тільки Голокост, то Голокост знову провисатиме, як якесь зовнішнє явище, яке не має стосунку до української історії. Якщо ми його впишемо в ширшу історію Бабиного яру, таким чином ми і Голокост впишемо в український національний історичний наратив. І це надзвичайно важливо і для українців, і для євреїв.

Див. повне інтерв'ю за посиланням