Еліав Бєлоцерковські: «Ми намагаємося допомогти Україні в тих сферах, де маємо досвід»

Для журнала http://tyzhden.ua/

У. Т.: Ізраїльська економіка має репутацію інноваційної, орієнтованої на інтелектуальні ресурси країни. Наскільки, на вашу думку, Україна здатна повторити цей економічний шлях і наскільки тісною є співпраця між Україною та Ізраїлем у галузі нових технологій?

– Коли утворилася Держава Ізраїль, вона була оточена не найбільш доброзичливими країна­­ми, і тому, щоб вижити, нам завжди потрібно було бути кращими. У нас не було вибору. Тож ми повинні були створити економіку, побудовану саме на якості, оскільки кількість людей в нас завжди буде порівняно невелика. Для того щоб країна розвивалася, нам треба було будувати економічну базу на хай-теку. Наведу приклад, який пояснює успіх ізраїльського сільського господарства. Сьогодні воно вважається одним із найрозвиненіших у сві­­ті. Секрет ось у чому. Коли «піонери» приїхали туди, що тоді називалося Палестиною, це була пустеля. Вони не мали досвіду в сільському господарстві, бо в Російській імперії, а ці люди переважно звідти й зі Східної Європи, у них не було права володіти землею. На той час вони розуміли, що секрет кожної економіки в розвиненому сільському господарстві. Тому звернулися до експертів. Так було налагоджено зв’язок між професорами та академіками в галузі сільського господарства і людьми, які працювали на землі. Однією з проблем сільського господарства є те, що фермери вкрай консервативні, їм дуже важко запропонувати щось нове. В Ізраїлі, навпаки, люди хочуть нововведень і є дуже сильна база для розвитку нових технологій у сільському господарстві.

У. Т.: Ви згадали про те, що Ізраїль був оточений недоброзичливими країнами... Зростання економіки також було взаємопов’я­зане із розвитком військових технологій. Зараз в Україні постало питання, як модернізувати армію. Як ви думаєте, чи могла б Україна запозичити щось із ізраїльського досвіду?

– В Ізраїлі є своя модель, яка підходить нам з огляду на нашу специфіку. Я не в тому стані, щоб давати поради Україні. Думаю, ви знаєте краще, що і як необхідно розвивати. Вам потрібна своя модель, яка відповідатиме українській ситуації. Що ж стосується Ізраїлю, то наше військо побудоване так, що в центрі перебуває солдат, людина. Це найважливіша цінність. Армія в Ізраїлі – це ще й підготовка молодих людей до життя, тому служать всі. Наприклад, армія дає дуже сильну технологічну підготовку, бо в Ізраїлі розуміють, що майбутня вій­на – війна технологій. Для того потрібні відповідні кадри. Потім ці люди стають ядром ізраїльських компаній, можуть використовувати ті знання і в цивільному житті.

МИ БАЧИМО ДУЖЕ ВИСОКУ ЦІНУ В ЛЮДСЬКИХ ЖИТТЯХ, ЯКУ ПЛАТИТЬ УКРАЇНА

У. Т.: Нещодавно Швеція стала першою великою європейською державою, яка визнала Палестину. Як ви до цього ставитеся? Як загалом оцінюєте політику європейських країн у палестинському питанні?

– У нас із ЄС дуже тісні зв’язки, співпрацюємо в багатьох сферах. Ми єдина неєвропейська країна, яка бере участь у європейській програмі наукового співробітництва. Але разом із тим є й розбіжності, і одна з них стосується ставлення до палестинської проблеми. На жаль, останнім часом ми помічаємо, що замість того, аби робити акцент на переговорах, керівництво Палестини застосовує мову декларацій. Вони хочуть, щоб їхню державу визнали, замість того щоб працювати над її створенням. Ми з цим не згодні й багато разів пропонували повернутися до серйозних перемовин, щоб вирішити конфлікт.

У. Т.: Ізраїлю знайоме таке явище, як інформаційна війна. Як ви протистоїте інформаційним кампаніям, що розгортаються проти Ізраїлю в Європі?

– Ізраїль – це вільна країна, у якій є доступ до інформації і кожен може бачити, що відбувається. Ми намагаємося показувати те, що в нас є, не ховаємо проблеми. Прагнемо показувати ті зусилля, яких Ізраїль докладає до мирного процесу. Не приховуємо проблеми.

У. Т.: Головним джерелом інформації для колишніх громадян Росії і країн СРСР у ЄС залишається російське телебачення. Зараз це джерело пропаганди, особливо в українському питанні. Як ви боретеся із впливом російської пропаганди в Ізраїлі, де так само багато колишніх громадян Росії та країн СРСР?

– Коли на початку 1990-х відбувалася велика еміграція з колишніх країн СРСР, працювало приблизно 20–30 ЗМІ російсь­кою мовою. Зараз набагато мен­­ше. Нове покоління вже більш інтегроване в ізраїльське суспільство і більше використовує іврит та англійську. У тих, хто приїжджає вже в літньому віці, цей процес відбувається важче, триває довше, або вони взагалі залишаються російськомовними. Ці люди дивляться російське телебачення. Але знову ж таки Ізраїль – вільна країна. Кожен робить свої висновки. У нас не було ні­яких опитувань серед російськомовної громади щодо настроїв у зв’язку з останніми подіями в Україні.

У. Т.: У питанні російської агресії щодо України в Ізраїлю рівновіддалена позиція. Що потрібно для того, щоб змінилося нейтральне ставлення вашої країни до ситуації, яка склалася? Чи Ізраїль просто не цікавить цей процес?

– В Ізраїлю дуже хороші відносини з Росією і дуже хороші відносини з Україною. І знову ж таки, як я і казав, з Україною в нас відбувається надзвичайно тісна співпраця. Тому наша позиція є повністю зрозумілою для українських лідерів. Ми дуже жалкуємо, що ці дві країни, братські держави, почали такий конф­­лікт. Ми самі перебуваємо в стані конфлікту від самого початку створення Держави Ізраїль. Тому наша традиційна політика полягає в тому, що намагаємося вирішити наш конфлікт і не втручатися в інші. Бо в нас просто немає засобів, можливості, інтересів, не вважаємо, що це прави­льно. Тобто здебільшого займаємося своїми проблемами. У нас є єврейські громади і в Україні, і в Росії, й це теж відіграє важливу роль. Ми також бачимо дуже високу ціну в людських життях, яку Україна платить за те, що відбувається. Що намагаємося робити, то це допомогти Україні в тих сферах, у яких у нас є досвід. Наприклад, проводимо тренінги для психологів. Зараз в Україні дуже багато психологічно травмованих людей. Починаємо проекти, які допоможуть місцевим психологам надавати необхідну допомогу жертвам цих травм. У нас, на жаль, великий досвід у такій роботі. Інша сфера – проект із надання термінової медичної допомоги. На початку грудня сюди має приїхати голова МDА (Magen David Adom. – Ред.), ізраїльського еквіваленту Червоного Хреста. Він прибуває сюди разом із групою у складі головної медсестри Ізраїлю і кількох осіб, які проводитимуть тренінги для людей, які надаватимуть термінову медичну допомогу. Ця програма розрахована на певний період. Спочатку ті люди працюватимуть на Сході, в зоні АТО, де є найбільша потреба в наданні такої допомоги. Потім ми сподіваємося розвинути це по всій країні. Я думаю, що наша мета зараз – акцентуватися на тому досвіді, який у нас є і який тут необхідний. Вважаю, що таким чином ми принесемо значно більше користі.

У. Т.: Велика частина ізраїльської політичної еліти – це люди, що мали серйозний армійський досвід. Багато ваших президентів були на високих посадах в армії. У чому особливість, коли частина політичної еліти – військові, у чому переваги і в чому мінуси? Чи є зараз певні тенденції щодо того, що військові відходитимуть на другий-третій план у політичній еліті вашої держави?

– Річ у тім, що тут є різниця в поколіннях. Перше покоління ізраїльських лідерів – люди, які воювали за незалежність і були на дуже високих посадах спочатку в армії, потім у політичних колах країни. Зокрема, це Іцгак Рабін, Аріель Шарон... Зараз відбулася зміна генерецій. Друге покоління лідерів – ті, хто пройшов армію, тому що ми всі її пройшли. Утім, це необов’язково люди, які мають серйозний досвід на командних посадах. Наприклад, наш прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу пройшов армію, був офіцером, але знову ж таки не обіймав високої посади. Як і Егуд Ольмерт, який був до нього. Зараз відбувається певна зміна поколінь, і людей, яких ми називаємо засновниками держави, тепер змінюють люди, які мають її розвивати. Це вже інша специфіка. Ми стає­­мо більш звичайною країною.

Біографічна нота

Еліав Бєлоцерковські, посол Держави Ізраїль в Україні. Народився 1963 року. У 1990-му закінчив Єврейський університет у Єрусалимі за спеціальністю «міжнародні відносини та Близький Схід», також магістерську програму Бостонського університету в Ізраїлі. Працював у посольствах у Сінгапурі, на Кіпрі, у Греції та Індії. Від серпня 2014-го працює в Україні.

 Джерело: http://tyzhden.ua/