Йосифу Зісельсу – 75! – Харківська правозахисна група

У це важко повірити – настільки він діяльний, бадьорий та енергійний! Весь час у русі, у роботі, у поїздках. Важко зрозуміти, як у його голові вміщаються всі різноманітні справи, якими він зайнятий, як його пам'ять зберігає всі ці сотні деталей, дат, контактів.

Вперше Йосиф Зісельс з'явився в моєму житті так, приблизно, на початку 1979 року – я прочитав у «Хроніці поточних подій» про його арешт і суд. Самвидавник, захисник переслідуваних. Перший термін, три роки – і одразу посилений режим. Незвичайною була поведінка його адвоката, Нелі Яківни Немиринської, – вона вимагала визнати його невинуватим та звільнити із зали суду. Як пізніше стало відомо, він примудрився переписати зі своєї справи 37 довідок про жертв каральної психіатрії та передати на волю через дружину Ірену. На сторінках Списку політв'язнів, який збирав та видавав у Мюнхені Кронід Любарський, на фото він виглядав просто красенем. Потім життя під ковпаком КДБ, новий арешт, новий термін – знову три роки у кримінальному таборі на суворому режимі.

А познайомилися ми лише у лютому 1992 – їздили разом до Братислави, де проходила Гельсінська громадянська асамблея. Виявилося – таки красень! Впевнений у собі, серйозний, занурений у якісь свої глибокі емпіреї, він здавався дуже значним. Як швидко з'ясувалося, не лише здавався, а й був. Якось ми розмовляли, і він здивував мене великими знаннями в різних областях і визначеністю суджень. Ми поступово зблизилися, і виявилося, що Йосиф має чудову властивість: він не виносить насильства, дуже чуйний до чужого болю і прагне допомогти, чим може. Власне наявність цієї риси і визначає причетність людей до захисту прав людини. І я твердо знаю, що хоч Йосиф Зісельс і зайнятий іншим, він все одно залишається за суттю своєю правозахисником.

Коли я думаю про Йосифа, у мене завжди виникає дуже тепле почуття: є надійна близька людина, з якою завжди можна будь-що обговорювати, отримати пораду і допомогу. Ці теплота і надійність створюють відчуття близькості та спорідненості:

...Но мы-то выживем и там, за то, что очно и заочно

щадили судьбы и слова,

за то, что следовали точно

законам почвы и родства,

за то, что по дорогам дальним

стекались к дому своему,

пеклись о ближнем, а не дальнем,

и доверялись лишь ему...

Живи довго, Йосифе!