Час збирати каміння. В обидвох Гусятинах активісти рятують єврейські надгробки

Вид на Гусятин «західний» з боку Гусятина «східного»

Джерело: Texty.org.ua

Єврейські надгробки використали для будівництва колгоспної ферми в сусідньому з Гусятином селі Чабарівка. Саме те, що треба для розбудови соціалізму. Колгосп називався «Комуніст». Ще частину надгробків використали для укріплення та мощення дороги, що веде з досить глибокої у цих місцях долини Збруча на гору. Частина дороги — «юдейська», а частина — «християнська». На християнській можна побачити фрагменти як пам’ятників кінця ХІХ ст., так й уламки архаїчних хрестів принаймні XVIII ст.

 

Між імперій. Історія

Один із Гусятинів, той що райцентр на Тернопільщині, — класичне для Західної України провінційне історичне містечко з церквою, костелом, спустілою синагогою та недобитками цісарської забудови. Давнє ядро селища лежить в периметрі, утвореному церквою Св. Онуфрія (що зведена на початку XVI ст.), костелом Св. Антонія з монастирем бернардинів (середина XVII ст.) та синагогою (початок XVIІст.). Годі говорити, що всі ці сакральні споруди є яскраво вираженого фортифікаційного типу і колись були важливими вузлами міської оборони. Наразі давнє коло міських укріплень незавершене — відсутній 4-й його елемент — замок, рештки якого зберігалися ще до середини минулого століття.

Є ще один Гусятин, — село Хмельницької області. З історичних пам’яток там лише закинута царсько-совіцька прикордонна застава з вколупаним перед нею обеліском на честь якихось товаришів Ціссєса та Біркуса, — червоних прикордонників, які в 1922 р. загинули «в борьбе с врагами Советской власЬти». Як саме склали свої голови т.т. Ціссєс та Біркус, ніхто вже й не пам’ятає – як ніхто не може згадати й їхніх імен.

Пам’ятник радянським прикордонникам та руїни застави

Гордість «хмельницького» Гусятина — помпезна сталінська колонада, втулена на самісінькому березі Збруча (наразі вона позначає лише адміністративну межу Хмельницької та Тернопільської областей). Краєзнавці й досі ламають списи довкола походження цього шедевру ранньосовіцької архітектури. Одні кажуть, що її звели на початку 1930-х, аби продемонструвати підпольським «західнякам» процвітання та міць Радянської України. Інші вважають, що ця безглузда споруда з’явилася після «Золотого Вересня» як пам’ятник возз’єднання Західної та Східної України в рамках СРСР. Як аргумент на користь останнього, тут фігурують світлини початку 1940-х років, де добре видно, що фриз колонади прикрашає гасло: «Комунізм змете усі кордони!». Автор схильний вважати, що істина посередині — від початку то була показуха, яку після вересня 1939-го оперативно перепрофілювали у «пам’ятник возз'єднанню».

Сьогодні колонада позначає не державний кордон, а межу Тернопільської та Хмельницької областей

Хоча колонада й стоїть на лівому (хмельницькому) березі Збруча, вона є неформальним символом одразу обох Гусятинів – які, доки наприкінці XVIII ст. по Збручу не проліг кордон, були одним містом.

Збруч тоді розділив не лише живих, але й мертвих, — в кожній з розшматованих кордоном частин колись єдиного поселення постало нагальне питання започаткувати власні цвинтарі, адже старі для багатьох стали недоступними. В межах даної публікації зупинимося виключно на єврейських.

На момент ще єдиного та нерозділеного Гусятина в містечку було два кіркути (можливо, навіть три). Один з них, як і личить у таких випадках, був «за річкою» від історичного ядра та лежав на досить високому прибережному плато. Інший (чи інші?), що нетипово для традиційних містечок, лежав практично на території основної (правобережної) його частини. З ним пов’язана скандальна історія, що сталася в середині XVIII століття.

Костел Св. Антонія з монастирем. Зверніть увагу на гарматні стрільниці довкола брами (одна замурована). Світлина — квітень 2014 р.

Вже згаданий монастир бернардинів з костелом був сильно потрощений артилерією під час облоги Гусятина арміями Хмельницького-Бутурліна (нагадаємо, він був одним з вузлів оборони). Його руїни «прикрашали» містечко впродовж майже трьох чвертей століття — відновити зруйноване вдалося лише в 1728 р. Тим часом частину давно закинутої монастирської території місцева єврейська громада викупила у дідича та пристосувала під цвинтар. Згодом це вкрай не сподобалася кам'янецькому єпископу Вацлаву Сераковському, який очолив катедру в 1739 р.

Відразу ж після призначення єпископ поїхав оглядати свої володіння. Заїхав і до Гусятина. Побачене його обурило. Сераковський зажадав прибрати цвинтар з монастирської землі та розібрати його огорожу. Крім того, він оштрафував єврейську громаду на 1000 злотих (в єпископську касу, зрозуміло). Сума, зауважимо, не така вже непідйомна. У зазначений час монета в 1 злотий містила 3,36 гр. чистого срібла. Разом потрібно було зібрати всього 3 кг 360 гр. дорогоцінного металу. Для кагалу (так називали єврейську спільноту в містечках) — дрібниця. Головна ж проблема була в перенесенні некрополю — за юдейськими законами, перенесення поховання суворо заборонено.

Аби євреї швидше думали, єпископ власноруч опечатав двері синагоги.

Керівництво кагалу звернулося за допомогою до Францішека Салезія Потоцького — тодішнього дідича містечка. Той скасував всі вимоги зальотного кам'янецького гостя і власноручно зняв єпископську печатку. Після чого написав досить різкого листа Вацлаву Сераковському на тему недоречності використання свого статуту в «чужому монастирі». Єпископ образився і накатав заяву на Францішека Потоцького до суду. Люблінський суд встав на сторону єпископа і зажадав виконати приписи Сераковського, самому ж Потоцькому пригрозили відлученням від Церкви.

Як пан Францішек потім розрулив ситуацію – невідомо, але цвинтар залишилося на своєму місці.

Фатальними для правобережного некрополю (нерополів?) стали часи німецької окупації.

Німецькі війська на дорозі між Гусятинами. Липень 1941 р.

Ферма "Комуніст"

Німці зазвичай досить байдуже ставилися до кіркутів. Максимум — могли порозважатися стріляниною по надгробках. Подзьобані кулями стели й досі можна побачити в Товстому, що під Заліщиками, чи у Старокостянтинові. Але в Гусятині розташований чи не в самому центрі містечка єврейський цвинтар відверто муляв окупантам очі, тож німці зрівняли його з землею танками.

По війні цвинтарний пустир довго не наважувалися «пустити під забудову» — кому хочеться жити на могилах? Страх перед небіжчиками подолали щойно в 1970-х, а відтак колишній цвинтар забудували багатоповерхівками. Тоді біля міста угорські робітники будували вузлову компресорну станцію магістрального газогону «Союз» — радянським пролетарям таку важливу справу не довірили. Угорці й стали першопоселенцями «постцвинтарного» житла.

Аби не травмувати психіку сусідів по «соціалістичному табору», видлубані з землі пам’ятники-мацеви вивезли кудись подалі. Куди саме — з часом забулося. Щойно в березні 2017 р., через чотири десятиріччя по тому, з'ясувалося, що єврейські надгробки використали в якості будівельних матеріалів при зведені тваринницького комплексу в сусідньому з Гусятином селі Чабарівка. Дуже зручно, до речі, — пласкі, прямокутні, та й товщина майже однакова… Саме те, що треба для розбудови соціалізму. Колгосп, зауважимо, носив красномовну назву «Комуніст».

Частина стіни корівника. Світлина — лютий 2017 р.

Один з «комуністичних» надгробків. Світлина — лютий 2017 р.

Не все пішло на корівники — частину цвинтарних плит використали комунальники, чимало прилаштували у господарці хазяйновиті ґазди (навіщо ж добру пропадати?). Очевидно, добра ці «будматеріали» не принесли – й у наш час від надгробків та їх фрагментів почали масово позбавлятися. Під час попередніх відвідин Гусятина автор не раз бачив викинуті мацеви в найнесподіваніших куточках селища.

Десь у повоєнні часи знищили й старий цвинтар на «хмельницькій» стороні. Його територію пустили під приватну забудову. Основну частину надгробків використали для укріплення та мощення дороги, що веде з досить глибокої в цих місцях долини Збруча на гору. Незначну частину також використали під час ремонту основи «колонади возз'єднання».

Добре видно, що дорога укріплена мацевами

Тоді ж пустили під бульдозер й сусідній християнський цвинтар. От і вийшло, що частина дороги — «юдейська», а частина — «християнська». На християнській частині дороги можна побачити фрагменти як пам’ятників кінця ХІХ ст., так і уламки архаїчних хрестів принаймні XVIII ст. Останнє яскраво демонструє, що в цій ситуації жодного «антисемітизму» немає. Бачимо виключно безпринципність та злочинність комуністичних чиновників та нівелювання за роки радянської влади хоч яких принципів та моралі серед багатьох «пересічних».

Ця ділянка дороги вже зведена з православних надгробків.

Фрагменти хреста, орієнтовно XVIII ст.

Волонтери

Кілька останніх років проблемою єврейської спадщини Гусятина займається створена у грудні 2017 р. громадська організація «Благе діло», до якої входять як місцеві євреї, так і українці.

«На території Гусятина та довколишніх сіл ми зібрали майже сотню надгробків та їх фрагментів, — повідомив «Текстам» голова організації Сергій Марцінко. — З деяких уламків, часом знайдених в різних місцях, нам навіть поталанило скласти докупи цілі мацеви».

Світлина з архіву ГО «Благе діло»

Поки що все знайдене збирається на подвір’ї колишньої мікви, вона ж – «єврейська баня» (спеціальний заклад з басейном для омовіння з метою ритуального очищення, зазвичай ставився неподалік синагоги). Довгий час споруда використовувалася в якості місцевої лазні, наразі ж перебуває в стані затяжної реконструкції. Теперішній її власник Борис Голяєв не лише дозволив використовувати територію під склад, але по можливості допомагає в діяльності «Благого діла» у якості волонтера.

Борис Голяєв (ліворуч) та Сергій Марцінко

Це лише частина надгробків, зібраних у самому селищі та найближчих околицях

Мацеви — не єдині лапідарні пам’ятки, що зберігаються біля екс-мікви. Там можна побачити й обезголовлену фігуру Св. Яна Непомука, що колись стояла на одному з густинських перехресть.

Фігура Св. Яна Непомука

Кожна зі знайдених мацев, або фрагментів, має свою історію:

«Ось про ці надгробки нам повідомив настоятель монастиря о. Михайло Багінський, який під час розчищення господарських приміщень (від початку це була укріплена брама — авт.) поміж різного будівельного сміття виявив незвичну знахідку , — розповідає Сергій Марцінко. — Як вони там опинилася, важко сказати. Втім, здогадки є….».

Колись браму використовували в якості складу, в тому числі й будматеріалів. Найвірогідніше, вони туди потрапили під час спроби збудувати на базі костелу Св. Антонія кіно-концертний зал. Тоді навіть встигли відбудувати фасад храму, що обвалився у 1950-х роках. Правда, замість барокового радянські будівельники звели якусь фантазію на псевдо-готичну тему.

«Евакуація» надгробків з брами монастиря

Хоча Гусятин є чималим селищем, але все, що там відбувається, вмить стає надбаннями громадськості. Відповідно, незабаром чи не все містечко знало, що є люди, які збирають розкидані єврейські надгробки. Про місця знаходження мацев чи їх фрагментів стали повідомляти. Одне таке повідомлення вилилося в справжню пригоду:

«Якось нам зателефонували й розповіли, що у Збручі біля села Вільхівчик (фактично присілок Гусятина), поруч із залізничним мостом на березі річки лежить єврейський надгробок, — розповідає член організації Антон Рейтерович. — Мовляв, без проблем знайдете… Ми одразу ж поїхали у вказане місце. Але перед тим пройшли сильні зливи, й вода піднялася на добрі півметра. Довелося довго шукати, добре, що місцевий рибалка допоміг порадою. Як ми його знайшли, та по тому витягували з води — то вже окрема історія…»

Найвірогідніше, цей фрагмент, поміж інших, колись привезли для ремонту розташованого поруч залізничного мосту.

Світлина з архіву ГО «Благе діло»

Виходячи з зображення п’ятисвічника, витягнутий зі Збруча надгробок був встановлений на могилі жінки. Детальніше про символіку зображень на єврейських могилах читайте в статті «Таємниці єврейських кладовищ»

Одним регулярних джерел поповнення сумної «колекції» стало звалище між Гусятином та вже згаданим селом Чабарівка.

«Чимало людей, які вирішили позбавитися надмогильних каменів, вивозять туди уламки мацев разом із будівельним сміттям, — обурюється пан Сергій. — Невже не можна нам повідомити? Ми би приїхали та забрали. І справа зовсім не в тому, що нам доводиться по тому длубатися у відходах – ми й не до такого звикли. Це наруга над пам'яттю померлих».

Щойно знову хтось викинув уламки мацев на звалище. Праворуч – активіст Антон Рейтерович.

Найбільша проблема та головний біль для членів ГО «Благе діло» — сумнозвісний тваринницький комплекс колгоспу «Комуніст». За три роки, що минули від часу страшної знахідки, активістам вдалося майже повністю розібрати основу одного з корівників. Вийшло понад два десятки чималих штабелів. Кожен фрагмент, зауважимо, перед тим як скласти в штабель, був ретельно почищений та сфотографований. Робота — велетенська: всі ці десятки тон каміння були перенесені вручну у вільний від основної роботи час.

Надгробки та їх уламки, демонтовані зі стін корівника. Там же були знайдені різьблені блоки, що раніше прикрашали «бейт-тахара» — спеціальний будинок для здійснення поховального обряду у євреїв

Втім, навіть це — лише дещиця. Активісти змогли демонтувати лише зовнішні шари основи корівника. Аби дістати плити, що сховані під землею, вже потрібна техніка. До того ж, як з’ясувалося, сусідні корівники теж стоять на надгробках. Вони вже напівзруйновані, але без техніки та додаткових робочих рук, лише зусиллями кількох ентузіастів, там нічого вдіяти неможливо фізично. Тут вже потрібна не одна сотня тисяч гривень, а де їх взяти – ніхто й уявлення не має.

Стіна одного з корівників

Єврейські надгробки в його основі

Попри всі складності, «комуністично-корівникова» частина проблеми все ж перебуває у процесі вирішення. А от як приступитися до надгробків (що юдейських, що християнських), які пішли на будівництво дороги в «східному» Гусятині, в ГО «Благе діло» уявляють досить туманно. По-перше — їх там, навіть за найповерховішими оцінками, не набагато менше, ніж у колишніх корівниках. По-друге — відкопування та демонтаж сплюндрованих пам’ятників має здійснюватися одночасно з реконструкцією дороги: вона хоч й «третьорозрядна», але активно використовується багатьма селянами. Скільки на все це потрібно грошей — годі й уявити. Тут без активної участі держави не обійтися.

Світлина з архіву ГО «Благе діло»

Ніхто не має уявлення й щодо того, що далі робити з оборонною синагогою XVII століття. Пам'яткою національного значення, між іншим. На її реставрацію знадобляться вже мільйони.

В ХХ ст. божниця двічі потерпіла від війн. Спочатку, в серпні 1914 р., її сильно пошкодила російська артилерія, що розтрощила тоді майже всю історичну частину містечка. Обстріл був абсолютно безглуздим, — у Гусятині майже не було цісарських військ, але царські генерали прагнули залякати «австріяк».

В міжвоєнний час синагогу відремонтували, але в 1944 р. по споруді «відпрацювали» вже радянські артилеристи. Цей обстріл хоча би мав логічне пояснення: німці перетворили давню божницю на досить потужній оборонний вузол.

Наприкінці 1960-х синагогу реставрували, і в першій половині сімдесятих у ній прописався місцевий музей, що працював там до 2002 року.

Під час відновлювальних робіт в проекті були допущені неточності. В результаті дах почав руйнуватися, а будівлю стала заливати вода, що загрожувало цінним експонатам. Музей довелося виселити. Сподівалися, що тимчасово, на час ремонту даху. Але грошей на ремонт так і не знайшлося. Незабаром тут прописався «штаб» місцевих п’яничок і наркоманів, про що яскраво свідчили порожні пляшки та використані шприци, які автор тут бачив під час відвідин в 2014 та 2017 роках. Деякі особливо «просунуті» місцеві мешканці сусідньої багатоповерхівки навіть облаштували тут звалище.

Якщо раніше були проблеми виключно з покрівлею, то сьогодні, після майже двох десятиріч запустіння, синагога потребує вже дуже капітального ремонту.

Члени ГО «Благе діло» в міру сил та можливостей навели лад в закинутій споруді, впорядкували територію та навіть квіти біля божниці висадили, але це — крапля в морі. Далі потрібні небідні меценати, бо в держави на тлі "коронавірусного" спаду економіки гроші знайдуться нескоро.

Так виглядала синагога в 2017 р.

А так — сьогодні

Крім пошуку надгробків та посильного догляду за давньою божницею активісти чимало зробили й для ліквідації білих плям в історії єврейської громади містечка. Зокрема, вдалося визначити точні межі «прибережного» кіркуту, що на лівому березі Збруча, та з'ясувати розташування дотепер невідомого єврейського цвинтаря на території «східного» Гусятина. Три цвинтарі, як для невеличкого села — забагато, але цьому є досить логічне пояснення. Точних даних немає, але наведена нижче гіпотеза – цілком вірогідна.

Єдиний уцілілий з гусятинських цвинтарів виглядає досить жалюгідно

«Прибережний» кіркут, що використовувався спочатку громадою ще єдиного містечка, з часом заповнився. Тому «лівобережні» євреї десь у середині ХІХ століття придбали ділянку під цвинтар далеко посеред поля (це єдиний з гусятинських цвинтарів, що повністю зберігся дотепер). Коли більшовики започаткували жорсткий прикордонний режим, то виявилося, що віддалений некрополь, розташований десь за 2 км від поселення та менш ніж за кілометр від Збруча, досить складно контролювати. Відповідно, влада виділила ділянку вже на території села, аби все відбувалося перед очима «карацуп».

Як з’ясували активісти, німці, а по тому й комуністи, знищили не весь «правобережний» цвинтар. Частина його все ж уціліла. Ці надгробки знаходяться в хащах на надзбручанський кручi (нагадаємо, історична частина Гусятина знаходиться всередині величезного закруту Збруча).

Сергій Марцінко показує місце страти трьох сотень гусятинських євреїв

Крім того, Сергію Марцінку, Антону Рейтеровичу та Борису Голяєву вдалося точно визначити до того невідоме місце розстрілу майже 300 гусятинських євреїв, яких окупанти стратили 7 липня 1941 року. Вони ж з’ясували й деякі жахливі подробиці. Зокрема, могила була викопана під горою, а страта відбувалася на горі, після чого закривавлені тіла вбитих та поранених скочуватися чималим схилом просто в яму. Попри інше, гітлерівці, аби вчинити наругу над своїми вже мертвими жертвами, застрелили та закопали в могилі ще й коня. Така собі подвійна страта — фізична, а по тому ще й моральна. До того ж, плювок в обличчя поки ще живих близьких та родичів розстріляних.

На місці поховання жертв нацистів найближчим часом планується встановити невеличкий пам’ятник. Коли саме — сказати важко: ділянка, на якій знаходиться поховання, наразі перебуває в приватній власності, й це питання потребує вирішення.

Зібрані надгробки в перспективі теж стануть частиною якось меморіалу. Найшвидше це буде «Стіна Пам’яті», як в Острозі та інших містах, але про це та про місце, де постане меморіал, поки що говорити рано — на території колишнього тваринницького комплексу й досі залишається невивезеною не одна сотня, а може, й більше тисячі мацев.

P. S. Якщо хтось захоче допомогти в діяльності ГО «Благе діло» — координати є в редакції «Текстів».

Світлини автора та з архіву ГО «Благе діло»

nike