Про невідоме масове поховання розповіли на Тернопольщині

В мене болить на серці! Коли ми йдемо прогулятись з знайомими, то навіть місцеві не знають, що трапилось на цьому місці, здивовано запитують: «Що? Як?», – Едуард.

Нещодавно на адресу електронної пошти Вааду України прийшов лист, в якому йшлося про масові заховання часів Другої світової війни. Про могилу Едуарду, так звуть нашого співрозмовника,  розповіла його дружина, а їй –покійна бабуся, яка була очевидцем тих страшних подій.

Як розповів нам Едуард, все це відбулось близько 1941-42 року в селі Звянич Чортківського району Тернопільської області. Німці гнали через цю місцину полонених червоноармійців, циган, радянських і партійних працівників, їх сім'ї, але передусім євреїв з сусідніх сіл і селищ. Потім їх розстрілювали. У пошуках активну участь брали поліцаї з місцевих. При наступі Червоної Армії поліцаї пішли з німцями, а їхні родичі досі живуть в селі.

Між маленькою річечкою, що впадає в річку Серет і краєм ліса, в ущелині, яку місцеві жителі називають «на куті», захована та сама братська могила. В буквальному сенсі захована, адже якщо ви не знаєте що це могила, в зарослій травою та молодим підліском ділянці важко впізнати те, що мало слугувати пам’яттю для стількох людей, які стали жертвами тих страшних подій. В радянські часи там було пасовище, а тому місце було більш розчищеним і мало приглядний вигляд, зараз же його так просто не знайдеш.

«Людей, які були очевидцями цих подій, вже немає в живих. Коли ти знаєш, що десь там знаходиться поховання, а про це нікому невідомо, і знання це ти буквально понесеш за собою в могилу, на душі стає неприємно: ти нічого не зробив для загиблих тоді людей. Я вже не кажу про пам’ятник, але загиблих слід перезахоронити. Зрозуміло, що на це потрібні гроші. Я звертався до Чернівецького обласного благодійного фонду Хесед Шушана ще в 2000-х роках з пропозиціями, на кшталт внести спеціальні позначки на карти, щоб люди знали, що там сталося, знали, що там поховані люди. Мені дали номер телефону однієї людини, я зателефонував, але ситуація не продвинулась», – з болем каже Едуард.

І справді, страшно усвідомлювати, що це забудеться, що ми втратимо пам’ять про загиблих. Адже людина зникає не коли помирає її тіло, а коли зникає остання згадка про неї.

Прикро, але таких історій і таких загублених могил на території нашої країни набагато більше. І ми маємо зробити все, що від нас залежить задля збереження гіркої пам’яті.

Всіх небайдужих, хто захоче поспілкуватися з паном Едуардом стосовно місця поховання, , ми просимо звертатися до нас за адресою: vaadua@gmail.com.

-----------

Від редакції:

Як повідомляє веб-ресурс музею «Територія терору», нацистська політика терору та геноциду на Тернопільщині здійснювалася, насамперед, проти євреїв, українських та польських націоналістів, комуністичних активістів і службовців, радянських, французьких та італійських військовополонених. Для реалізації плану винищення діяла розгалужена система місць примусового утримання. За нашими підрахунками, на території області в 1941–1944 рр. існувало 24 ґетто, 19 таборів примусової праці для євреїв, 7 таборів для військовополонених.

Найбільше постраждала єврейська громада Тернопільщини, яка була майже вся винищена. За даними «Енциклопедії Голокосту», під час нацистської окупації  на території області загинуло 132 тис. євреїв (із 540 тис. євреїв, що населяли Галичину до початку німецько-радянської війни). Більшість з них загинули до літа 1943 р. Євреїв з «галицької» частини області перевозили до «табору смерті» у Белжець на території Польщі. Тут у газових камерах загинуло близько 40 тис. осіб. Більша ж частина представників місцевої єврейської громади була знищена внаслідок масових розстрілів поблизу місць примусового утримання.  

Шененко Аліна для сайту Вааду України