Осиротів «Єрусалим над Прутом»…

23 листопада пішов з життя Заслужений діяч мистецтв, лауреат міжнародної премії ім. Сіді Таль та обласної літературної премії ім. І.Бажанського, нагороджений медаллю «На славу Чернівців», відомий за межами України продюсер, поет, письменник, директор чернівецького Будинку естетики та дозвілля  Семен Ісакович ЦИДЕЛЬКОВСЬКИЙ.

Ювілейний день народження став своєрідним підсумком його життя – до цієї дати він підготував і видав книгу «Великие в Черновцах». Це – спогади і враження продюсера Семена Цидельковського, якому доля подарувала цікаві, незабутні зустрічі. Може, слово «подарувала» вжито тут не зовсім доречно. Адже він сам був ініціатором і організатором цих зустрічей, які щедро дарував нам, чернівчанам…

Семен Ісаакович майже 30 років очолював Будинок естетики та дозвілля. Він перетворив  заштатний танцмайданчик, який  люди старшого покоління пам’ятають як «Шепетівку», у справжній осередок культури. Навіть назва  цього закладу  говорить про вишуканість і деяку незвичність заходів, які тут відбувалися (Боже, як гірко писати про це в минулому часі!). Організатор Клубу творчої інтелігенції, якого ми всі ніжно звали Сєня, гуртував навколо себе і свого дітища не лише  учасників художньої самодіяльності найвищого гатунку,  відомих майстрів пера і сцени, а й гостей  зі світовими іменами. У затишному підвальчику «Шепетівки» за келихом вина і скромним бутербродом  відпочивали й ділилися сокровенним Ліна Костенко і Зіновій Гердт, Людмила Гурченко і Георгій Товстоногов, Андрій Вознесенський і Роберт Рождественський, Євген Євтушенко і Булат Окуджава. Вони приходили сюди після аншлагових концертів на зустріч з журналістами та працівниками укультури. А вже скільки разів бували там Анатолій  Соловяненко і Богдан Ступка, взагалі не злічити. Бо Семен був не просто продюсером.  Він став гідним учнем і  спадкоємцем незабутнього  Пінкаса Фаліка, який привозив до  Чернівців артистів  європейського і світового рівня. Організовані Цидельковським концерти, як і ті, що   організовував його відомий навчитель (правда, тоді були інши часи),  були доступними за ціною  чернівчанам з невисоким достатком. Як це вдавалося Семену Ісаковичу, знав лише він. Та, на мою думку,  йому ніхто не міг відмовити, бо він усіх гастролерів  закохував у наше місто задовго до того, як вони сюди приїжджали.

Його  вроджений дар шанобливого спілкування без облесливості, принципових оцінок без запобігань, вміння прийти на допомогу у скрутну хвилину,  все це не просто викликало повагу до нього, а перетворювало його стосунки з людьми у правдиву, не на показ, дружбу.

Він завжди залишався вірним не лише рідному місту, відданим своїй роботі і творчості, а й був  однолюбом у сімї, турботливим чоловіком, батьком, люблячим дідусем.

Та передусім Семен Ісаакович був незрадливим другом. Працівники «Буковини» були свідками його теплих і щирих стосунків з нашим колегою – колишнім відповідальним секретарем редакції Володимиром Дячковим. Сталося так, що його мати померла в день, коли Володі зробили складну операцію, і Семен взяв на себе усі турботи з організації похорону покійної, а потім нелегке виправдання перед другом за те, що приховав від нього сумну новину. А коли не стало й Володимира Яковича, він теж був одним із організаторів  його вшанування й упорядником  (разом з Віталієм Колодієм) посмертної книги Дячкова «Близька далечінь».

Ці маленькі штрихи до портрета Цидельковського  заслуговують на повагу і щире захоплення. 

Чернівчанин не в першому поколінні,  буковинець за національністю, Цидельковський плекав і щиро шанував мультикультурність нашого краю. Не заради красного слівця і не лише до відповідних дат він прославляв  «Місто, без якого мені не жити». Цей рядок  його вірша  став епіграфом багатьох вечорів і вистав Будинку естетики та дозвілля, на яких звучали пісні, поезія і проза не лише українською та єврейською, а й російською, німецькою, румунською, польською мовами. Вечори ці збирали  і рафіновану чернівецьку публіку, і студентську та учнівську молодь, яку Семен Ісаакович ненав’язливо  вчив любити і розуміти  рідну Буковину.

Наша культура зазнала великої втрати. Прикро, що збуваються рядки Ігоря Губермана «Как вкус у смерти безупречен в отборе лучших среди нас»… І важко усвідомлювати, що Він більше не надішле нам запрошення з делікатним зверненням: «Маю честь запросити вас на зустріч…» Залишається лише втішатися тим, що така Людина жила в один час і поряд з нами.

Гадаю, висловлю не лише свою думку, а й усіх тих чернівчан, хто знав і шанував покійного, що кращим памятником йому буде присвоєння Будинку естетики та дозвілля імені Семена Цидельковського і встановлення на фасаді меморіальної дошки.  Адже  «Єрусалим над Прутом» – місто Його  любові – без нього у ці дні справді осиротіло...

За дорученням журналістів «Буковини» і друзів
Антоніна ТАРАСОВА.

ДОВІДКА:

Семен Ісаакович Цидельковський народився 9 жовтня 1952 року у Чернівцях. У 1979 році  закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Працював постановником на Чернівецькому обласному телебаченні, директором клубу і редактором радіогазети панчішного об’єднання. З 1984 року – незмінний директор Будинку естетики та дозвілля. Автор книг поезій і прози “Печаль прозрения” (1999), “Невозвратные встречи” (2002), “Сумасшедшие на стадионе”, “

После бани”, "Великие в Черновцах" (2012), статей про поета В.Фоменка  та есе про А.Солов’яненка, Б.Ступку, М.Палагуту, Є.Євтушенка та інших.

Співчуття:

Правління Товариства  польської культури ім. Адама Міцкевича та польська громада краю щиро співчуває рідним та близьким, колективу Будинку естетики та дозвілля з приводу важкої втрати – несподіваної смерті Семаена Ісаковича Цидельковського.

Какая горькая потеря для всех нас, кто знал Семена! Он заслужил глубокое уважение и любовь земляков, всех тех, для кого Черновцы были, есть и будут  несравненным Центром культуры. Глубоко скорбим и вспоминаем слова Б.Окуджавы: «Давайте горевать и плакать откровенно – то вместе, то поврозь, а то попеременно. Не нужно придавать значения злословью – поскольку грусть всегда соседствует с любовью…»

От всех черновчан  Нью-Йорка Лиля Костюк.