У Тур’я-Реметі переплелися долі різних національностей

Мацева на єврейському кладовищі у Тур’я-Реметі

Поряд із місцевими русинами – українцями, тут зустрінеш і словаків, і угорців, ну і представників ромського населення. Є тут і кілька родин волохів. Тутешні словаки є знамениті не лише своєю кухнею, де основна із родзинок – жаб’ячі лапки, а й неповторною культурою. У селі функціонує осередок «Матіце словенска», очільником якого є корінна словачка Мар’яна Буковинська. Члени осередку майже постійно відвідують словацькі міста, регулярно обмінюються важливою інформацією у сфері культурних відносин.

Мар’яна Буковинська (Адамчо) є і керівником тутешнього фольклорного ансамблю «Радованка». Учасники ансамблю, якими є учні місцевої школи, виступають на різних обласних та міжнародних культурно-масових заходах, найпопулярніший із яких «Словенска веселіца». Щодо поглибленого вивчення словацької мови, у Туря-Реметівській ЗОШ є спеціальний факультатив. На сьогодні, за згодою батьків, урок словацької введено із першого класу. Роми села є досить мирними у співжитті із рештою населення.

Мають і свого барона, спільно із яким вони вирішують певні проблеми. Населення ромів є окремим табором, який розташований на одній із бічних вулиць у напрямку на сусіднє село Раково. Необхідно лише звернути управо й одразу помітимо один за одним циганські будинки та розвішений одяг на паркані.

А що найцікавіше, то це напевно, самі роми. В одній сімї тут їх не злічити. Оцей невеликий шматочок вулиці 8-го березня, який займають роми, є надзвичайно унікальним, бо тільки тут можна зустріти надзвичайно загартованих дітей без верхнього одягу у будь-яку пору. Ти диви – не бояться нічого, морозостійкі… Надійним транспортом для циган, певна річ, є їхні коні. Із ними й до лісу, і в Перечин. Ремітські індійці по праву гордяться, що вони такі, а ще й зауважують: «Ми цигани, тобто – роми. Не плутайте із волохами.»

А раніше у столиці Турянської долини жили і євреї. Були тут єврейські родини із прізвищами Лейбович, Мендель, Акерман, Велбер, Якубович, Дідальо, Штенберг, Айнгорн… Ще і сьогодні лишилися єврейські будівлі у населеному пункті. Очевидці пам’ятають і знаного у селі єврея Дюлу-бачі (Юлія Велбера). На сьогодні його ім’я тільки відлунює один і торгових закладів напроти місцевого відділення поштового зв’язку. Торговий заклад, як зауважують мешканці, було відкрито у будинку, де, власне, і жив Юлій Велбер.

По тій же стороні збереглася і будівля гуртожитку для приїжджих на той час учнів із інших сіл району. Пам’ятають люди і знаного на всю Верховину лікаря від Бога Ернеста Лустіга. Його доля, як і більшості його побратимів була важкою – загинув у концтаборі… У центрі села, по праву руку від алеї до місцевого навчального закладу, височіють віковічні пам’ятники із єврейськими написами. Ту було поховано кілька єврейських родин. Ці могили є незначним відбитком історії у пам’яті нащадків. У реметян є чим гордитись – багатим минулим і найціннішим сьогоденням.

Мирослава ГОЛОВНИЧ
Джерело: karpatskijobjektiv.com