Звернення до федерального канцлера Німеччини дуже важливе і для України, і для майбутнього українських євреїв – Йосиф Зісельс

Звернення українських євреїв до федерального канцлера Німеччини було надіслане до керівництва країни та до ЗМІ Німеччини.

Свій коментар з цього приводу редакції сайту Вааду надав співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс.

– Пане Йосифе, хто був ініціатором звернення?

Ідея не моя. Це навіть дивно, що мені не прийшло це в голову, тому що звернення, які стосувались теми Бабиного Яру саме від євреїв, якраз були моєю ідеєю. Мені запропонували ідею у фейсбуці – я звернувся до тих, хто може написати таке звернення, оформив. Ми всі разом його трохи виправили, і ось так воно з’явилось. Можна сказати, що це колективна робота.

– Чому Звернення написане саме від євреїв? 

– Коли йдеться про Німеччину, треба пам'ятати, що тут євреї мають право на окремий голос.

У Німеччини приблизно однакове відношення до різних етносів, але до євреїв є певний сентимент, своєрідний «комплекс провини». Також євреїв дуже чіпляє питання війни та миру – вони добре знають родинні історії про війну та події Голокосту, передають цей родинний досвід дітям та онукам, і першими реагують на загрозу війни. 

Я вірю, що Україна може витримати агресію Росії і без допомоги та без звернень, але з підтримкою від громадян буде простіше, скоріше, та буде менше жертв. Просто кричати, що мир краще війни – це пусте, а ось бути сильними – інша справа: тоді твій ворог сам захоче миру. 

Наш єдиний шлях до миру – це укріплення та посилення нашої держави. Тому це звернення направлене на те, щоб підтримати Україну, звернути увагу на необхідність надати Україні саме оборонну летальну зброю, яка не призначена для наступу – Україна не збирається ні на кого нападати, але боронитися вона повинна вміти. 

Збір підписів продовжується.
Підписати звернення можна за посиланням.

 – Чи можуть українці або представники інших національних меншин приєднатись до звернення?  

– Звернення було спрямоване саме на тих, хто вважає себе українськими євреями. Але підтримати можуть і інші люди, так, наприклад, його підписав відомий український діяч Юрій Шухевич. Так було і коли ми випустили звернення, яке стосувалось проблем Бабиного Яру. Воно теж було від українських євреїв, а підтримували його всі, хто був згоден з нашою позицією.

 – Пане Йосипе, ми вже про це не раз говорили, але хочу уточнити: хто такі саме українські євреї і чим вони відрізняються від інших євреїв?

– Українські євреї – це етнічні євреї, які ототожнюють себе з незалежною Україною, з її майбутнім і в той же час залишаються релігійними чи традиційними євреями. Це ті євреї, що були на Майдані, та, хто пішли волонтерами на фронт або допомагали і зараз допомагають фронту тощо. 

Крім українських євреїв, є й інші, наприклад, радянські євреї – люди похилого віку, які більшу частину життя прожили при Совєтському Союзі. Не треба і неможливо їх перевиховувати. Є проросійські євреї, які хотіли б навіть зараз допомогати Росії. 

Є такі, що не хочуть жити в Україні і залюбки б емігрували до Америки, Німеччини, Австралії чи Ізраїлю. 

Треба також зауважити, що підписують це звернення громадяни різних країн, які вважають себе українськими євреями і така солідарність тільки на користь нашій державі.

 – Якщо не помиляюсь, звернення підписало 359 осіб. Який це результат, на Вашу думку? Скільки Ви очікували підписів? 

– Ми вирішили, що ми будемо збирати підписи протягом тижня і після – відправляти звернення. В нас не було мети зібрати певну кількість голосів. Звернення існує в електронному вигляді, збір підписів продовжується.

 – На який відгук ви чекаєте? І на кого звернення розраховане?

– Ми передали лист у німецьке посольство, пані Послу – Анкі Фельдгузен. Я підготував супроводжуючий текст, в якому вказав, що ми передаємо лист від українських євреїв. Там є всі координати, і вони знають, кому відповідати. 

А вже хто відповість – посол, міністр закордонних справ, канцлер або поручать комусь – не можу сказати, але важливо, що цей лист є. 

Я вважаю, що Звернення дуже важливе для України в цілому, для українських євреїв, їх дітей та онуків, їх майбутнього в Україні.   

В Німеччині також існують сили, які наполягають на збільшенні допомоги Україні. Я спілкувався з представниками партії Зелених. Незважаючи на те, що партія входить у коаліцію, вони незадоволені тим, що канцлер та інші проти допомоги Україні, тобто навіть в правлячій коаліції Німеччини є сили, які хотіли б, щоб Україна отримала допомогу від їхньої країни. 

Мені також відомо, що близько 72 німецьких політичних експертів підписали лист до уряду Німеччини з вимогою змінити політику по відношенню до Росії. Це ще один крок на користь Україні.

 – У Вас непогана інтуїція, які Ваші прогнози щодо майбутнього України?

– Розраховувати на інтуїцію не варто – легко помилитись. Потрібні раціональні аргументи. Я багато спілкуюсь з воєнними експертами, а журналісти та інші питають також в мене думку, чи буде війна, чи ні, Я не воєнний експерт. Тільки фахова воєнна людина, яка має досвід та відповідну практику, може робити такі прогнози.

Хоча, наприклад, у 2008 році, за декілька місяців, я передбачив війну у Грузії. А ось у Криму події не передбачив і не зрозумів, що таке може відбутися. Воєнні фахівці та українська розвідка бачили проблеми та попереджали і про Крим, і про Донбас, але серйозну увагу ніхто на це тоді не звернув. 

Якщо ми говоримо про мій суб’єктивний погляд на ситуацію, то я вважаю, що дії Росії - більше психологічний тиск, спрямований скоріше на Захід, ніж на Україну. 

Путін хоче переділити світ. Він потребує письмових домовленостей, щоб йому гарантували «певні» червоні лінії, які НАТО не перетне. Чому йому так потрібно? Бо він задовольняє імперські амбіції великої частини російського народу та підвищує свій рейтинг, який суттєво впав. 

Я не вірю, що Путін та його оточення – ідеалісти, вони циники, але багатьом росіянам хочеться, щоб їх країну поважали і боялися, але у сучасному світі неможливо здобути повагу тільки через страх. 

Російська влада це бачить і потурає таким настроям: нападає, тримає свої війська у Нагорному Карабасі, Казахстані, Молдові, Грузії та Сирії. За це народ “поважає” свою владу – бачить, що вона нібито сильна. 

А ми, в свою чергу, маємо розуміти, з яким сусідом маємо справу та посилювати свої позиції, щоб проти нас не була застосована російська неоімперська сила. 

Ще у 2014 році, коли почалась війна, я казав, що ми маємо робити все для країни, для фронту та для перемоги: перевести країну на військові рейки, робота у три зміни, карткова система розподілу – робити все для перемоги. Я розумів, що такого не станеться, бо країна не готова до цього. Ось тому і війна тягнеться вже вісім років, і невідомо скільки буде ще тривати.

Вся моя надія на тих, хто народився вже в українські часи, після 1991 року, бо в них є єдина Батьківщина  – це Україна, і вони будуть її захищати. 

Я дуже сподіваюсь, що часи, коли всій молоді потрібно буде боронити свою країну, не настануть, але вона повинна бути готова до цього.

На жаль, треба також чітко розуміти, що, якщо, не дай Б-же, буде війна, ми будемо дуже сильно і неприємно вражені, скільки зрадників знайдеться в нашій країні, скільки людей, від яких ми цього і не могли очікувати, будуть співпрацювати з Росією. 

 – У Вас є певне розчарування від спілкування з керівниками деяких єврейських громад, з того, як вони поводять себе сьогодні?  

– Не можу так сказати. Справа не в громадах. Це проблема сумління кожної людини. Коли йдеться про війну, про «п’яту колону» і зраду, – розподілу на нації та народи бути не може.

Олена Заславська, Катерина Кічик для сайту Вааду України,
1 лютого 2022 р.