Вона була Людиною з великим серцем – Йосиф Зісельс про знайомство з Ідою Нудель

Перша шпальта газети "Едіот ахронот" з матеріалом про прибуття Іди Нудель в Ізраїль. 1987 рік (Фото: архів "Едіот ахронот").

Переклад заголовку: "Цей момент найважливіший у моєму житті - я вдома."

Як повідомив ізраїльський "9 канал", в Реховоті у віці 90 років померла Іда Нудель, – відома радянська дисидентка і правозахисниця.
Про своє знайомство з відомою дисиденткою розповідає на сторінці у Фб Йосиф Зісельс:

«Я познайомився з Їдою Нудель у лютому 1978  року у Москві на квартирі професора Меймана, де проходила прес-конференція з приводу річниці арешту Анатолія Щаранського. У дворі будинку стояло дві кдбешних «Волги», на яких були розгорнуті параболічні антени для підслуховування прес-конференціі.
Їда Нудель, про яку я багато чув та читав з початку 70-х років, була разом з членом Московської Гельсинськоі групи Володимиром Слєпаком. Я підійшов та познайомився з ними. Вона запитала, а що я, чернівецький єврей роблю на цій прес-конференціі. Я відповів, що прийшов разом з редактором «Хроники текущих событий» Тетяною Великановою, на що Іда відповіла, що євреям нема чого робити у дисидентському русі. Вона вважала, що усі євреі повинні стати сіоністами та виїхати в Ізраїль. Це було її кредо і вона усім своїм життям та діяльністю доводила його до оточуючих її людей.
У грудні того ж року мене зарештували, і Їда узяла мене під своє піклування: допомагала моїй родині, писала мені листи на зону і доводила, що місце усіх євреів в Ізраілі.
Наприкінці 1981 року я повернувся у Чернівці, а Іда ще раніше отримала 5 років заслання у Бєльцах в Молдові.
Оскільки Бєльци буле неподалік від Чернівців, ми декілька разів бачилися до мого другого арешту.
Коли її коллі (див. фото) народила, вона подарувала одного цуценя моїй дружині Ірені, з якою подружилася під час заслання. Ірена з нашим сином назвали собаку Лайті (світлячок), і в нас стало на одного члена родини більше.
У 1984 році мене зарештували знову, і всі три роки мого терміну на суворому режимі Їда продовжувала опікуватися долею нашої родини, не втрачаючи надії зробити з мене сіоніста.
Коли я вперше приїхав до Ізраїлю наприкінці 1988 року, то знайшов її у Реховоті, і ми продовжили спілкування.
Вона була Людиною з великим серцем, такою спільною єврейською матір‘ю для багатьох ув‘язнених, висланих та тих, хто знаходився серед «отказников» без реального права на репатріацію в Ізраїль.
Барух Даян а-емет.
Світла їй пам‘ять».