Свобода без відповідальності – анархія, відповідальність без свободи – рабство – Йосиф Зісельс в ефірі 4 каналу

14 жовтня 2021 року співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс прийняв участь у програмі 4 каналу, яка була присвячена темі Незалежності України, свободі та дисидентству.

–Звідки оце бажання через самвидави, через інші інструменти спротиву, боротися не тільки проти Радянського Союзу, але й за вільну Україну. Що Вас внутрішнє мотивувало?

–Це певний генезис, розвиток. Я починав з самвидаву. Вперше я прочитав самвидав у 9-му класі, а потім почав розповсюджувати самвидав, передруковувати його, ділитися їм. Це просто логіка розвитку.

Ти ідеш туди, куди тебе кличе твоє сумління, і коли ти ідеш вільно, ти не відчуваєш тяжкості цього шляху. Ти ідеш своїм шляхом, навіть, коли це пов’язане з роками в’язниць і таборів, з засланням, іншими випробуваннями.

Ти обрав свій шлях.

Найголовніше, що є в житті людини – самореалізація, і, як громадянина, також. Ми не можемо здобути окремо від інших реалізацію своїх національних або релігійних прав. Тільки після розвалу комуністичної імперії кожен з нас, якої б він не був національності або релігії,  може отримати можливість розвитку в цих напрямках. Так і сталося.

Тільки у 1991 році ми отримали таку можливість. Інша справа, як ми скористалися цим правом…

Я не вживаю поняття “помилки”. Коли йдеться про 50-ти мільйонний народ, все важливе вирішує його колективна ідентичність. 

Ми не змогли зробити суд на комуністичним режимом, хоч всі ми, дисиденти про це мріяли.  Не було сил та можливостей, тому ми досі тягнемо на собі ці кайдани, цей тягар колоніальної ідентичності, але потроху звільняємось від цього. Наше життя показує, що ми від нього відходимо.

Попереду великий шлях і великі жертви. Я сперечався зі своїми побратимами, які вважали, що здобути незалежність – це фінал нашої боротьбі, а далі все буде само собою. Я не погоджувався з цим.

Я казав, що незалежність – це нульовий рівень, тільки фундамент. Далі треба будувати свою державу. Щодня, затягнувши паски. Будувати, будувати, будувати. І ми її будуємо вже 30 років. І ніхто не повинен розслаблятися. Особливо тепер, коли сьомий рік іде війна.

– Чи є сьогодні сучасні дисиденти?

– Сьогоднішній час і місце вирішує сам, які потрібні дисиденти. Дисидентство – це ознака тоталітарного і авторитарного суспільств.

В демократичній державі, коли дозволена будь-яка політична діяльність, коли ти можеш бути в опозиції до влади та можеш реалізовувати себе через політику, я не розумію, що таке сьогодні дисидентство. Яка б не була недолуга політика, це все ж таки це політика,.

Наприклад, в Криму я знаю, що сьогодні є політичні в’язні, і серед них і мої товариші – кримські татари і українці, і не тільки.

Росія – дуже жорстка авторитарна країна, яка мріє про відновлення свого імперського статусу. Я впевнений, що в неї не вийде, це параноя – відновити імперію.

Нам треба будувати свою державу і подалі “відповзати” від Росії у бік Європи. Нам потрібна родИна, в якій ми зможемо себе розвивати. Іншого шляху немає: або ми повертаємось назад, про що думає приблизно 20 відсотків населення, або йдемо в Європу, але мрії про Європу не означають, що ми вже маємо європейську ідентичність.

На заході свобода та відповідальність йдуть разом. Свобода без відповідальності – це анархія. Відповідальність без свободи – це рабство. Треба знайти ту “золоту” середину, де у нас буде і свобода, і відповідальність за те, яке життя навколо нас.