Критичне ставлення українців до перейменування проспекту Ватутіна у проспект Шухевича

 

Опитування «Радіо свобода»: ставлення до перейменування (Відео)

У Києві 1 червня міська рада перейменувала проспект генерала Ватутіна на проспект командувача УПА Романа Шухевича. Як ви ставитесь до такого рішення депутатів? Кореспонденти Радіо Свобода запитали про це у перехожих у центрі Києва.

Джерело: Радіо свобода

 

День ганьби або відродження героя: реакція медійників на перейменування проспекту Генерала Ватутіна

Як ви вже здогадалися, це голосування спровокувало багато галасу в соцмережах, мовляв, Шухевич – фашист, деякі кияни навіть нарекли цей день «Днем національної ганьби». Інші ж, навпаки, виступили за декомунізацію і за справжніх героїв України. Ну а я, як завжди, вирішила просто зібрати для вас найцікавіші висловлювання медійників на цю тему.

 

Тетяна Даниленко

У мене несамовитий когнітивний дисонанс у зв'язку з проспектом Шухевича. Це приблизно, якби під час якогось кондового концерту в кондовому палаці "Україна" між Зібровим та Іво Бобулом раптом заспівали The Doors. І думки спільноти розділилися - прихильники Філіпа Кіркорова виступили проти, а любителі Алсу доводили б, що це круто.

 

Юлія Малькіна-Богуславська

Хотіла написати добрий пост про те, як мене захоплюють індонезійські кури, що інспектують зі своїми курчатами ресторани й будинки та гніздяться на деревах, але натомість запитаю: люди, ви що, довбанулися одночасно вітати масову стерилізацію, аби уникнути бідності й криміналу і одночасно засуждувати українську владу за фашизм?

 

Natasha Vlaschenko

Почему проспект нельзя было назвать в честь Любомира Гузара- культового для Киева и Украины человека?

 

Гарик Корогодски

ПО ПЕРЕИМЕНОВАНИЮ

Проспекта Ватутина в Шухевича.

Те, кто это допустил/проголосовал, от депутата до мэра, знайте.

Вы твари дрожащие.

И Шухевич тут ни при чем.

 

Andrij Bondar 

Не буду висловлювати свого ставлення до Шухевича і всього бандерівського руху – воно складне, хоч я намагався його висловити неодноразово. Так само не буду нічого казати про новоперейменований проспект – не хочу ламати списи і сперечатися про пантеони та політичну доцільність. Це нічого не дає, а лише додає скорботи.

Скажу лише, що був такий український поет – Ігор Римарук. Поет, без перебільшення, великий і легендарний. Хоч про його велич знають у нас якісь недобитки – мізерна і загалом зникомо мала за кількістю публіка. Римарук – поет дуже важливий для української літератури. Один з її останніх велетнів.

Ігор досить довго мешкав на Троєщині – спочатку на вулиці Драйзера, а потім на Каштановій – і щодня їздив проспектом Ватутіна на роботу. У видавицтво "Дніпро" і часопис "Сучасність".

У нього є такій, наприклад, вірш. Хоч гарних віршів у нього дуже багато.

***

Радісно й покірно серед ночі
вибігають голоси діточі
навперейми вовчому виттю...
Той, хто не сміється і не плаче, —
до божниці спиною: неначе
прикликає предків на кутю.

Він не має іншої мороки,
він не чує — відчуває кроки:
на снігу — сліди! Та всі навспак...
Де небесні, де підземні душі?
Чом вони вдають, що їм байдужі
музика і слово, мед і мак?

У які глибини й високості
йдуть повз нього довгождані гості?
Скільки вже недоспаних століть,
знаючи, що кожне з них — зимове,
у поганськім беззаконні мови
до божниці спиною стоїть?

Голосіння вовче і дитяче...
Той, хто не сміється і не плаче,
провалився в сон, як у замет.
Янгол схарапуджено літає,
пошепки з холодних вуст читає:
музика і слово... мак і мед...

Ні, я не знаю, чи потрібен Києву проспект Римарука і чи потрібен душі Римаруковій цей проспект. Я просто згадав, що він їздив щодня – туди-сюди, що мешкав там, що жив і писав. Просто згадав. І ви згадайте.

 

Vyacheslav Chechilo

Когда в Киеве отключают горячую воду на улице Ватутина, это как бы понятно. Но когда отключают воду на улице Шухевича, то это уже пахнет зрадой и визитом СБУ.

Джерело:  Телекритика

 

Як соцмережі відреагували на появу проспекту Шухевича в Києві

У мережі обговорюють рішення Київради перейменувати проспект генерала Ватутіна в проспект Шухевича. Перейменування викликало масу обурень серед блогерів.

Київрада проголосувала за "надання військовослужбовцям добровольчих батальйонів соціальних прав і гарантій від міської влади". Представники цих батальйонів, про всяк випадок, особисто з'явилися в зал в камуфляжі, щоб проконтролювати хід цієї демократичної процедури ".

 

Політолог Олег Волошин іронізує: "Якесь неточне, редуційоване перейменування. Проспект же був не просто Ватутіна. А генерала Ватутіна. Значить, і нова назва має бути повною: Проспект Гауптмана Шухевича".

 

Маркетолог Олена Дерев'янко пише: "Не думала моя бабуся, надивившись на нацистів і їх дармоїдів в окупованому Києві, що доживе до часу, коли пам'ять про щастя звільнення намагатимуться стерти з карти її рідного міста. Нагадайте, до речі, чим славетним відзначився Шухевич перед київською громадою?".

 

Блогер Денис Гороховський обурений: "Дивно, але проспект Ватутіна (який звільняв Київ від німецько-фашистських загарбників) перейменували на Шухевича (який шестерив у фашистів). Хоча ні, не дивно вже. Чекаємо провулок Третього Рейху і Площу Гітлера. Місцеві "герої" ж уже закінчуються".

Джерело:  ukranews.com

 

 

Кияни підтримали перейменування проспектів на честь Бандери і Шухевича

Мешканці столиці підтримали електронне голосування на сайті Київради за перейменування проспектів імені генерала Ватутіна та Московського на честь Романа Шухевича та Степана Бандери. 

За проспект Бандери проголосувало 3146 осіб, проти – 2548. За проспект Шухевича віддали голоси 3165 осіб, проти проголосували – 2627.

Також пройшло обговорення пропозицій щодо перейменування київських вулиць.

Вулицю імені радянського революціонера Баумана пропонували перейменувати на честь польського педагога і письменника Януша Корчака. Підтримали 1740 осіб, а проти – 1256.

В підтримку нової назви вулиці імені російського полководця Кутузова на честь генерал-хорунжого армії УНР Олександра Алмазова проголосували 2304 особи, проти - 1781. Ініціатива перейменування провулка Кутузова на честь українського письменника, поета і сценариста Євгена Гуцала отримала 2592 голоси. Проти проголосувало 1678 осіб.

Вулиця Суворова - на честь генерал-полковника армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка підтимали 2308 осіб. Проти - 1806.

Ініціатива перейменування вулиці Ванди Василевської на честь генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Змієнка отримала найменшу перевагу голосів. За - 1862 осіб, проти – 1423.

Громадське обговорення тривало з 28 березня до 28 травня. Київська міська рада, після його проведення, має винести відповідне рішення на голосування і прийняти або відхилити його.

Джерело:  gazeta.ua

 

Блогер: попытка притянуть Шухевича и Бандеру везде, где только можно, похожа на обратную ленинизацию Украины - Виктор Трегубов, переименование, Шухевич и Бандера

Виктор Трегубов на своей странице в Фейсбуке прокомментировал переименование Московского проспекта, отметив, что он выступает против такой затеи. 

«Лично я против Московского проспекта - ибо нефиг. Против проспекта Ватутина - ибо битва за Киев была массовой бойней. Был, однако, против переименования в проспекты Бандеры и Шухевича - ибо они в Киеве не были, а нынешняя попытка притянуть их имена везде, где только можно, сильно похожа на обратную ленинизацию всей страны. Даже как-то обидно за них становится», пишет блогер. По его словам, иногда ему становится дивно, когда люди говорят о том, что Шухевич служил у немцев, и он задает обратный вопрос – где были все эти люди последние лет 15, когда весь этот дискурс проговаривался. 

«Да, сейчас Шухевич - важный герой украинского пантеона. Независимо от его отношения к немцам, евреям или русским, а также их отношения к нему. Зависимо исключительно от его отношения к украинцам - и наоборот». Трегубов подчеркнул, что тем, кого все это возмущает, уже поздно пить Боржоми, поскольку речь идет о факте национального сознания. 

Джерело:  topukr.com

 

В Киеве противники переименования проспекта Ватутина в честь Шухевича устроили флешмоб

В акции принимают участие две сотни людей преклонного возраста

В пятницу, 16 июня, в Киеве началась акция-флешмоб «Вас приветствует проспект Ватутина!» против переименования проспекта в честь главнокомандующего УПА Романа Шухевича.

В флешмобе принимают участие 200 пенсионеров и полусотни молодых людей спортивного телосложения. Люди преклонного возраста держат в руках розовые флаги с надписями «Социалисты». Участники акции отправились от супермаркета «Ашан» в направлении Московского моста. Они двигаются по тротуару, не мешают участникам дорожного движения.

К месту проведения акции подошли около 100 молодых людей — представителей «Национального корпуса». Полиции на месте проведения акции нет. Однако издание сообщает, что ситуация сейчас спокойная.

Участники флешмоба «Вас приветствует проспект Ватутина!» пройдут вдоль всего проспекта Ватутина от Московского моста до рынка «Троещина».

Источник:  racurs.ua

 

 

Декомунізація триває. Але чи правильні шляхи обирає влада?

Початок червня 2017 року багатьом киянам запам’ятається не тільки як перший день літа і Всесвітній День дитини. 1 червня Київська міська державна адміністрація ухвалила рішення про перейменування проспекта Генерала Миколи Ватутіна на проспект Романа Шухевича. За таку ухвалу проголосувало 87 депутатів столичної міськади, а це вам не кіт начхав, сидячи на паркані.

Одноголосності депутатів, звісно, честь і хвала. Але рішення, яке підтримували навіть деякі парламентарі (згадаймо про виступ депутата Верховної Ради Юрія-Богдана Шухевича), викликало бурхливу реакцію в суспільстві. І це вихлюпнулось не тільки в базарно-кухонні обговорення, але й на телеекрани, і в ЗМІ.

Політичний експерт, директор Центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов, оприлюднив свою думку й сказав, що «є певна лінія, за яку не варто заходити. Спробували, суспільство проковтнуло перейменування із проспектом Бандери. Але не слід забувати, що й проспект Шухевича, і проспект Бандери, і вулиця Олени Теліги ведуть до Бабиного Яру. Я думаю, такі рішення, проукраїнські за формою, антиукраїнські за своїм змістом і наслідками. Тож ті, хто не хоче добра Україні, можуть аплодувати стоячи».

Відреагував, причому дуже гостро, і відомий журналіст і телеведучий Дмитро Гордон: «Усім, хто проголосував за проспект Шухевича в Києві, раджу назвати наступні проспекти іменами Гітлера, Бормана, Геббельса і Герінга. Путін буде задоволений!». Звісно, реакція справді дуже емоційна, але пан Дмитро вважає, що деякі перейменування в Києві є частиною гібридної війни Росії й підтримуються її президентом Володимиром Путіним.

Російський публіцист і письменник Віктор Шендерович, який відомия своїм толерантрим ставленням до України, порівняв перейменування столичного проспекту Ватутіна на проспект Шухевича з поклонінням радянському лідеру Йосипу Сталіну в Росії. У своєму Facebook Шендерович написав: «Дорогі українці, ми таки брати. У нас портрети Сталіна, у вас – проспект Шухевича. Змагаймося ж і далі, не звертаючи з обраного шляху, по-братськи в ідіотизмі і людоїдстві».

Відреагували на це рішення й соціальні мережі. Андрій Нестерко 2 червня у своєму Facebook написав (мовою оригіналу): «ФБ пестрит о переименовании проспекта Ватутина в Шухевича. Конечно, шаг смелый, одиозный, в общем много еще можно эпитетов придумать. А срача на эту тему я думаю, будет даже больше, чем самих эпитетов. Но все же момент. Понятно, что власть периодически меняется и улицы и далее будут переименовывать, …доставая из нафталина очередного настоящего или ненастоящего героя (зависит от трактовки историками конкретной политической парадигмы). Это может быть и через год, а может через 10, а может и через 100. Но так будет.

Поэтому в нашем варианте подошла бы нейтральная фигня с нумерацией улиц, и нейтральным наименованием основных магистралей, чтобы исключить спекуляции… Ну вот насколько было бы удобнее повернуть на перекрестке 22 и 43 улицы на Южный проспект. Или съехать с Центрального проспекта на 57 улицу и повернуть на Восточном проспекте на 79 улицу. Никакой политики, слюны идеологических врагов и масса свободного времени для работы, а не срача в ФБ, выясняя кто больший гондон — Шухевич или Ватутин».

Киян обурило й те, що такі рішення практично не обговорюються в суспільстві. Хоча Олексій Рєзніков, заступник голови КМДА, каже, що обговорення таки було: «Інструмент є, просто треба ним користуватися. А у нас, як правило, наша громадськість після того, як все трапилося, починає говорити: "Ой, а з нами не порадилися". Де ви були, коли питали? Рік рішення обговорювали».

Цікаво було б дізнатися, де і як відбувалися ці розмови й до кого саме дослухалися. Чи долю столиці вирішують кілька десятків (чи навіть і сотень) невідомих респондентів? Такі, із дозволу сказати, обговорення проводив Інститут національної пам’яті з приводу свят — назбиралося 672 респонденти на всю Україну. То у Києві було так само? І де ці таємні «наради» відбувалися?

Тепер же, як кажуть, назад раки не лазять. Тому оскаржити рішення КМДА про перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича можна тільки в суді, про що й повідомив пан Рєзніков: «Якщо говорити про скасування рішення добровільно Київрадою, то навряд чи, тому що Київрада своє рішення ухвалила, визначилася шляхом голосування. Проект цього рішення було підготовлено в 2016 році, це не було несподіванкою. На сьогодні будь-яке рішення Київради особи, які вважають, що їхні законні права було порушено, мають право оскаржити його в суді. Для того, щоб оскаржити це рішення, потрібно довести, що було порушено юридичну процедуру його ухвалення. Воно пройшло всі процедури, два засідання комісії з питань перейменувань плюс громадське обговорення. Порушення я не бачу».

Воно, може, і так. Але чому не оприлюднені результати такого громадського обговорення чи громадських слухань? Чому ніхто не знає, як це відбувалося? Можливо, десь на сайті КМДА й була захована якась секретна сторіночка, але ж хто з містян постійно відслідковує, що на цьому сайті діється? Чи так проводяться громадські слухання? Чи все таки щось неправильне твориться в нашому Київському князівстві?

Відомий політолог Кость Бондаренко теж висловився про київські перейменування: «Ініціаторами перейменувань вулиць і проспектів керує банальний комплекс, прояв підсвідомого: вони добре розуміють, що їх іменами ніколи і нічого не назвуть. Inglorious Basterds — так, здається, висловився Тарантіно? Подібні комплекси рухають людьми, що пишуть на стінах туалетів і парканах, вирізають свої імена на деревах і лавках: вони знають, що ніколи не напишуть ні "Війну і мир", ні "Американську трагедію".

Хоча в порядку винятку я би все ж назвав у майбутньому один із топонімів Києва тупиком В'ятровича. І зробив би такий же виняток для віце-прем'єра Кириленка. Щоб нащадки пам'ятали».

На тлі такого збурення й невдоволення здається дуже слушною думка Вадима Карасьова, яку він висловив 2 червня в ефірі одного з телеканалів. Здається, що замість декомунізації мала б відбуватися деідеологізація. І справді, у такий неспокійний час, можливо, і не варто було б одну ідеологію замінювати іншою. Тим більше, що ці ідеології діаметрально протилежні й дійсно розколюють суспільство. Можливо, варто було б поки що не перейменовувати вулиці, зміюючи на табличках і картах імена неоднозначних постатей?

До речі, чому б не називати вулиці й проспекти, принаймні, поки що, іменами людей, які точно викликають повагу й захоплення не тільки всіх українців, але й усього світу? Чи є у нас, у Києві, простект Богдана Ступки? Чи є вулиця бандуриста й майстра Олександра Корнієвського? Чи є вулиця Марусі Чурай на карті столиці?

А можливо, і справді, варто придивитися до світового досвіду — навіть у Нью-Йорку вулиці здебільшого нумеруються. Пригадаємо славнозвісну П’яту авеню. Ну й що, що вона пронумерована? Але ж немає у світі жінки, яка б не знала знамениті парфуми 5th Avenue від Елізабет Арден. І градоначальники не мають жодних клопотів. І перейменовувати нічого за будь-яких обставин не треба. І людям спокійніше, і ідеологія ніяка не страждає.

Що ж до називання вулиць чи будь-чого іншого іменами будь-яких діячів, тим більше тих, які сприймаються суспільством неоднозначно, то, можливо, варто було б і почекати. Причому не рік чи два, а набагато довше. Бо ж навіть до Богдана Хмельницького й дотепер ставлення неоднозначне, хоча йдеться про ХVII століття…

Подейкують, що зараз на черзі проспект Перемоги. Щоправда, здається, йому збираються повернути назву Брест-Литовський. І так-то воно так, але куди ж подіти Другу світову й мільйони українців, які поклали своє життя, здобуваючи оту саму перемогу над фашизмом, на честь якої проспект і назвали?

Може, і дійсно зараз час не просто декомунізувати все кругом, а на якийсь час деідеологізувати? Однак поки що національна ідея в Україні чітко не вимальовується й не окреслюється…

Джерело:  zrada.today

 

 

Андрій Бондар: Політика пам'яті між революцією та війною

"В майбутнє ведуть не лише герої та жертви, а історія України ХХ століття зводиться не лише до історії ОУН-УПА, як усіх нас нині хочуть переконати", - Андрій Бондар, спеціально для DW.

Всупереч уявленням багатьох людей, "політика пам'яті" або "історична політика" - наймолодша зі сфер державного та ідеологічного будівництва. Народилася вона на уламках розділеної десятиліттями Німеччини 1989 року, якраз перед руйнуванням Берлінського муру та об'єднанням ФРН із НДР. Від самого початку синтетичне утворення, що формується на зламі історичної науки та ідеології, концептуалізувалось як окрема, важлива і вкрай необхідна для життя молодих країн Східної та Центральної Європи стратегія роботи з минулим.

"Політика пам'яті", з одного боку, була покликана явити альтернативу тоталітарному підходу до історії, що часто-густо обертався у полі чистої міфології, підшитої єдино правильною історично-матеріалістичною візією минулого. З другого боку - створити певний врівноважений образ історії, яку варто брати з собою в майбутнє, тобто, по суті - хоч це завжди лише передбачалося і ніколи не говорилося прямолінійно - відповісти на питання "хто ми такі і якими хочемо бути завтра?" І, по-третє, стати інструментом впливу в руках політичного класу, за допомогою якого суспільство отримає всі потрібні сигнали вже в контексті актуальних політичних цілей.

В Україні до революції 2013 року "політика пам'яті" формувалася хаотично й узалежнювалася від того, яка політична сила була при владі. Схематично висловлюючись, вона пройшла кілька шляхів. Почалася вона з появою українських грошей, на яких було зображено "князів, гетьманів і поетів", потім з легкої руки президента Кучми втілилася антиколоніальним гаслом "Україна - не Росія" і, врешті-решт, закінчилася ющенківським симбіозом народу-жертви Голодомору 1932-33 років і несміливою спробою конструювання нового пантеону героїв за участі постатей національно-визвольного руху часів Другої світової війни.

"Політика пам'яті" після революції 2013-14 років і під час російсько-української війни на Сході вперше за всю історію незалежності України набула системного й прямолінійного характеру. Інститут національної пам'яті, очолюваний Володимиром В'ятровичем, узяв курс на декомунізацію, підтриману відповідними законами. Відтак недвозначно змістився акцент із віктимізації на ґлорифікацію - з народу-жертви історичних обставин нині ми перетворюємося на незламних борців за волю, що в умовах сьогоднішньої війни з Росією є цілком зрозумілим кроком.

Однак в контексті останніх віртуальних сварок у соцмережі Facebook навколо перейменування київською владою проспекту Ватутіна на проспект Романа Шухевича суспільна думка зайшла у глухий кут. Я б назвав його типовим конфліктом "необхідності" та "корисності". З'ясувалося, що для однієї частини українських громадян існування ще одного символічного оберега від російської агресії на лівому березі Дніпра, який, нагадаю, є продовженням проспекту Степана Бандери (за іронією долі вони розділені Московським мостом), переважує думку другої частини громадян, у яких оцінка фігури Шухевича коливається між повним несприйняттям і неоднозначним ставленням. І справа тут не у протистоянні патріотів із "п'ятою колоною" чи "агентами Москви", а у світоглядовому конфлікті "між своїми" - тими, хто разом виходив на Майдан і боровся з промосковською владою Януковича.

Тож у чому суть цього останнього протистояння "між своїми"? На мою думку, коріння цього непорозуміння слід шукати у різному ставленні до пріоритетів. І тут я хотів би згадати про ще один ідеологічний момент, який сучасна українська "політика пам'яті" останнім часом свідомо ігнорує або несвідомо затирає. Властиво, це елемент нової української ідентичності, вперше виразно проявлений на Майдані 2013-14 років і оформлений досить наївним та романтичним гаслом "Україна - це Європа". Гаслом, що, нагадаю, об'єднало націоналістів і лібералів, свідомих патріотів і космополітів, україномовних і російськомовних, галичан, киян і полтавців. Усіх, кому в певний момент здалося, що саме майбутнє є новою підвалиною української ідентичності.

Вона ще не до кінця окреслена і недостатньо зміцніла - через перехід стану революції у стан війни. Але саме вона спроможна допомогти всім нам відповісти на головне українське питання: "Xто ми є і якими хочемо бути завтра?" І воно аж ніяк не стосується минулого. Точніше, стосується не лише минулого. Це той самий ідеологічний виклик, який здатен примирити всі "чаші Граалю" та "ковчеги Заповіту" минулого і визначити, що відтепер наші пріоритети й акценти - не віктимізація чи ґлорифікація, не бажання конче явити себе як зразковий антиколоніальний проект "Україна - Антиросія", а цілком раціональне бажання вивести сучасного українця у простір нових цінностей.

Хіба люди виходили на Майдан за світле минуле, яким би воно віктимним і героїчним не було? Ні, люди вийшли протестувати проти крадіжки майбутнього своїх дітей і онуків. За "психологічну Європу", за переоблаштування життя у країні, за Україну без корупції, за свободу і демократію. І для мене очевидно, що сьогоднішній конфлікт навколо київського проспекту Шухевича ще один знак того, що "політика пам'яті" - не священна корова і не спосіб реваншу, а інструмент, який за допомогою певних акцентів і пріоритетів мусить допомагати проекту модернізації сучасної України.

Адже можна скільки завгодно ламати списи навколо подій Другої світової війни, доводячи собі і всьому світу, що вона досі залишається головною подією нашого життя. Але не слід забувати, що в майбутнє ведуть не лише герої та жертви, що історія України ХХ століття зводиться не лише до історії ОУН-УПА, як усіх нас нині хочуть переконати.

І я впевнений: поки ми не усвідомимо необхідність змінити акценти й визначити пріоритети "політики пам'яті", наступні покоління українців неминуче ставатимуть на ті самі граблі. І кожне наступне перейменування проспекту Ватутіна викликатиме враження, що знову хтось когось недочув, принизив або зґвалтував.

Чи потрібні Україні постійні гойдалки з вічним страхом проросійського реваншу? Ні, нам потрібна європейська Україна. У нас немає "третього шляху". Ми не можемо собі дозволити жити минулим. Бо ж, як висловився колись Леонід Кучма, "Україна - не Росія".

Джерело: www.dw.com

 

Добірка виконана за замовленням редакції сайту Вааду України

AIR JORDAN