Иосиф Зісельс.Євразійський простір — це простір, де закони не виконуються. Вони можуть використовуватися владою, коли їй це вигідно

- Я вітаю у студії нашого гостя. Це Йосиф Зісельс, диссидент, правозахисник. І, власне, на мій погляд, людина, яка краще за все буде говорити з нами про різноманітні рухи ксенофобії, яка існує в нашій країні, яка існувала і, можливо, існує зараз. Пане Йосифе, вітаю Вас.

- Доброго дня.

- Скажіть, будь ласка, взагалом, якщо порівнювати Україну до збройного конфлікту і Україну, яка перебуває зараз у збройному конфліктв з Російською Федерацією, чи позначилося це на процесах, які стосуються прав людини, в плані заборони ксенофобії або посилення ксенофобії, якщо порівняти життя мирне і те, в якому ми живемо зараз.

- Звичайно, початок війни, окупація, анексія, яка досі триває, не могли не позначитися на багатьох чинниках нашого життя і, в тому числі, на виконанні прав людини на території України, зокрема, на окупованих територіях, також на конкретних проявах ксенофобії на антисемітизму. І тут проблема системна, яка буває завжди, коли починаються бойові дії на будь-якій території. Перш за все, у нас немає доступу до тих територій майж. Тобто є телефоний зв’язок, наприклад, з єврейськими громадами ч из кримськими татарами, але ми не хочемо зайвий раз телефонувати туди, бо ми знаємо, що прослуховування іде: ФСБ прослуховує в Криму і на Донбасі телефони, і не тільки з метою викриття і знаходження бойовихм частин українських, але з метою підслуховування розмов тих людей,яких вони вважають підозрілими, вважають агентами впливу України на цій території, і ще вони називають їх екстремістами, згідно закону про екстремізм, який є там. Тому ми не хочемо зайвий раз телефонувати їм, щоб не підставляти тих людей, які могли б надавати нам інформацію про випадки ксенофобії або антисемітизму. Ми користуємось відкритими джерелами, але інколи все ж таки звертаємося до наших коллег у різних громадах. До того ж у нас є дуже добрий зв’язок із кримськими татарами, з їх керівництвом, і в мене цей зв’язок ще з 70-х рр., тобто з підпільних наших спільних дій. І тому ми можемо трохи більше за інших.

Тепер стосовно кількісних показників. Ми не можемо сказати, що на сьогодні, на території, що контролюється українською владою (а це більше 90% території України), кількість проявів ксенофобії та антисемітизму збільшилася з часів початку війни. Вона приблизно та сама. Хоча є певні нюанси, які можна проговорити.

Стосовно ж тієї території, що знаходиться під окупацією та анексована (Донбасс і Крим), виникли явища, що раніше нам не зустрічались. Бо там тепер російська влада в Криму, а на Донбасі — влада так званих ДНР та ЛНР, які системно порушують права людини на своїх територіях, по вони просто відносяться до тої євразійської культури ігнорування прав людини, яка має місце у багатьох країнах Євразії, тобто на схід від України.

- Насправді в ДНР та ЛНР ситуації ще гірша за кримську. Тому що в Криму є російське законодавство і там бодай можна отримати правову допомогу від адвоката, то в ДНР і ЛНР люди залишилися по суті беззахисними.

- Там іде війна. Під час війни говорити про права людини взагалі немає про що. Це просто системні чисельні прояви неповаги до прав людини.

Стосовно того, що Крим знаходиться під російською юрисдикцією: не треба перебільшувати. По-перше, закон в Росії — це не закон. Нема поваги до закону, і це системне явище.

- Повага до закону, можливо, є. Немає поваги до прав людини…

- Немає взагалі. Євразійський простір — це простір, де закони не виконуються. Вони можуть використовуватися владою, коли їй це вигідно. Закон про припинення екстремізму вкористовується для придушення різних опозиційних груп. І це не означає, що закон працює.

Правову допомогу дійсно можна в Криму формально отримати, але ми бачимо, що по великій кількості проявів порушення прав людини, по незаконному затриманню, допитам, обшуками серед кримськотатарського населення це не допоманагає, так само, як і в Росії. Ті люди, які живуть зараз в Росії і намагаються протестувати проти існуючого політичного порядку, також мають формальнее право користуватися адвокатами і юристами, але це не допомагає. Відбувається так, як у Радянському Союзі (а я це добре пам’ятаю). Нібито у нас було право на захист. Двічі на моїх судових процесах був адвокат з Ворошиловграда, з Луганська, Неля Немирівська. Це була єдина адвокат в Україні, яка захищала політв’язнів. Нібито вона була, але єдине, що було, це співчуття, контакт зі свободою, волею. Але вплинути на справу, на вирок було неможливо. Те сааме зараз в Росії і Криму.

Повний текст розмови буде представлений найближчим часом