Йосиф Зісельс – Я вірю, що побудований буде саме український Музей Голокосту

На фото - выступ Йосифа Зісельса на церемонії пам’яті 27 вересня 2020 г.

– Доброго дня. 

Всім присутнім дякую, передусім - організаторам, всім, хто зміг сьогодні прийти, незважаючи на епідемію та дощ.

Ми збираємося тут кожного року вже багато років для того, щоб разом помолитися і згадати тих, хто не дожив до наших часів, бо вони загинули в часи Голокосту. Ми повинні пам'ятати всіх, хто загинув, але також повинні добре знати, і це все ще потребує досліджень, тих, хто вбивав, і тих, хто був свідком, і тих, хто допомагав цьому вбивству, і тих, хто відвертався, щоб цього не бачити, бо вони були всі причетні. І це робота не тільки історична, я на цьому наголошую кожного разу, коли виступаю, – це робота також юридична. Бо злочин – це завжди конкретний, індивідуальний злочин, де є жертва, є  злочинець і є свідки.

Тоді, 29 вересня 1941 року, у канун Йом Кіпур, тут почалася жахлива трагедія. Продовжувалася вона два роки. Я говорю саме про тих людей, які тут загинули, про тих, хто вбивав і про тих, хто був свідком. Відомо, що була єйнзац-команда 4А, яка безпосередньо здійснила розстріли, відомі з архівів два німецькі поліцейські батальйони, які допомагали і стояли в оточенні. Також відомо, що були деякі представники чи керівники, вже створеної місцевої поліції. На цей час в Києві було вже близько 300 місцевих поліцейських, навіть не хочеться сказати «людей». Про них усіх треба знайти документи, і юридично та історично це дослідити.

Ми дожили до часів, на жаль не всі, хто хотів цього, хто мріяв про те, щоб пам'ять жертв Бабиного Яру була відзначеною. Ми дожили до того, коли бачимо, що прийшов час будувати та створювати, було багато ідей, багато проектів. Всі вони закінчилися не те, щоб нічим, але вони щось додавали до попередніх знань. І ці знання тепер також використовуються. Сьогодні ми бачимо, що виділилося два великих проекти. Я не буду казати, який більше, я не порівнюю їх технічно, естестично, історично, бо вони тільки почали розроблятися.

У серпні 2015 року в Україні було створено Оргкомітет по відзначенню 75-річчя початку трагедії. І саме з цього Оргкомітету починається історія вже сучасного українського проекту комплексної меморіалізації Бабиного Яру. У цю комплексну меморіалізацію входить збільшення території заповідника до 70 гектарів, зараз це 28, і ми стоїмо зараз як раз на землі заповідника, приєднання всіх оточуючих цвинтарів до цього заповідника і побудування меморіального парку під умовною назвою «Бабин Яр - Дорогожицький некрополь». Це базова ідея українського проекту.

Крім того, є ще два музеї, які співпадають по локації, але не знаходяться безпосередньо на землі Бабиного Яру, бо є раввинська заборона ще з 2010-2011рр. про те, що на землі Бабиного Яру не можна нічого будувати. Багато хто дискутує з цією забороною, каже, що можна, – так завжди, у нас ні одна ідея не проходить без критики, без супротиву. Ці два музеї, один музей пам'яті жертв Бабиного Яру, ви проходили тільки що повз будинок, де будується перша версія такого музею, де іде реконструкція. Тут є Борис Іванович, директор заповідника, який займається саме цією реконструкцією. Другий музей – це Український музей Голокосту. Чому кажуть, що вони в одній локації, – тому, що вони пересікаються якраз в точці сьогоднішнього дня, 29 вересня 1941 року. Бо історія Бабиного Яру – це з 19 сторіччя до сьогоднішніх днів. Наш з вами візит сюди і молитва – це також історія Бабиного Яру.

Далі - намагання єврейської громади відзначати це з 60-х рр., всі проекти, які були створені за ці роки, але не були втілені в життя, те, що було тут під час громадянської війни, під час Першої світової війни, під час репресій, – все це треба дослідити і вкласти саме в лінію Бабиного Яру,  у пам'ять його жертв. Український музей Голокосту – це та політика і культура пам'яті, які виробляються в Україні останні 30 років з моменту заснування держави. Це велика робота і я вірю в цю роботу. Я не вірю, що це буде через рік, через два, через п'ять, але я вірю, що Україна зможе це зробити, рано чи пізно, скоріше пізно, але зробить це.

Другий проект, який на початку 2016 року було запропоновано великими за розміром російськими бізнесменами, які мають, звичайно, єврейські коріння, і навіть українські коріння, – це інший проект. Він розвивається за своїм графіком, була одна команда, зараз друга команда. Я не хочу порівнювати ці проекти.  Історія, Б-г, люди вирішать, якому проекту бути. Можливо, двом, можливо, одному. Але мені здається, я впевнений в цьому, що Україна має створити цей музей своїми силами, з єврейською громадою, з громадянським суспільством. Не влада, – влада сьогодні на це нездатна. Але її треба також втягнути цей процес. І ми працюємо над цим. 

Я запропонував ще два роки тому компромісне рішення – поєднання цих двох концепцій. На жаль, ця ідея не була сприйнята, тому будемо працювати окремо. Я сподіваюся в наступному році тут з вами зустрітися, також послухати, поговорити про це. І оскільки сьогодні ввечері розпочинається пост Йом-Кіпур, усім бажаю «Цом каль» (легкого посту).

------------------------------------

За цим посиланням - запис виступу на Церемонії співпрезидента Ваада України пана Йосифа Зісельса:

Как сообщает администратор группы Jewish life in the FSU/ Еврейская жизнь в постсоветских странах, В. Лихачев, несмотря на проливной дождь, 27 сентября в Киеве прошла неофициальная церемония поминовения жертв Бабьего Яра «Дорогой смерти», инициированная гражданскими активистами и еврейскими общественными организациями. Ее участники прошли по маршруту скорбного последнего пути киевских евреев к месту расстрелов. Возле памятника Менора была проведена траурная церемония и прочитаны поминальные молитвы.

В церемонии приняли участия р. Яков Дов Блайх, р. Александр Духовный и р. Реувен Стамов (Главные раввины ортодоксального, реформистского и консервативного направлений иудаизма), сопрезидент Ассоциации еврейских общин и организации Украины Иосиф Зисельс, и др.

Традиционно, траурные мероприятия в память жертв Бабьего Яра в Киеве проходят дважды. Официальная церемония на государственном уровне проходит 29 сентября, в день начала массовых расстрелов евреев в Бабьем Яру. Кроме того, еврейские активисты, религиозные лидеры и еврейские общинные организации проводят поминальную церемонию в годовщину начала расстрелов по еврейскому календарю, которая каждый раз припадает на разные даты конца сентября или самого начала октября. Считается, что начало нацистских расстрелов в Бабьем Яру пришлось на Йом Кипур. Хотя эта традиция и основана на ошибочном рассчете, именно она закрепилась в еврейской общине. Поэтому неофициальная общинно-религиозная церемония проходит всегда в канун Йом Кипур.