Єврейський наратив у історії Буковини: від нерозуміння до свідомого ігнорування

У Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини відбулася музейна дискусія на тему «Єврейський наратив у історії Буковини: від нерозуміння до свідомого ігнорування».

Основним спікером став Микола Кушнір, історик, директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, основним дискутантом – Олександр Филипчук, історик, науковець, асистент кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

На захід були запрошені місцеві науковці, представники чернівецьких музеїв, Державного архіву Чернівецької області, учительського корпусу, національно-культурних товариств, єврейської громади, культурні менеджери тощо, представники ЗМІ.

Микола Кушнір під час дискусії сказав:

"Єврейська історія Буковини ХХ ст. належить до найбільш цікавих і повчальних сторінок минулого цієї частини Європи. У той же час вказана тематика залишається чи не найменш дослідженою в українській історіографії. Ба більше: різке зменшення чисельності місцевого єврейського населення, яке відбулося на зламі ХХ-ХХІ ст. насамперед внаслідок еміграції, причинилося до стирання із колективної пам’яті мешканців регіону цілих пластів місцевого єврейського наративу й зокрема тих, які стосуються антисемітизму, сталінських репресій та Голокосту. Через зникнення носіїв цієї пам’яті єврейський контент поступово зникає також із публічного простору регіону. Відкриття музею у Чернівцях, присвяченого історії та культурі євреїв Буковини у 2008 р., мало на меті протистояти цьому негативному тренду. За попереднє десятиліття музей зробив чимало у цьому відношенні. При цьому практика показала, що у цій справі вкрай потрібні нові підходи і нестандартні рішення. Саме в результаті пошуку таких нових підходів і з’явився проєкт "Дім пам’яті", який покликаний не тільки запропонувати новітні мультимедійні засоби донесення історичного нормативу до свідомості представників молодого покоління, але також активізувати відповідну дискусію у суспільстві. На сьогодні є очевидним, що багаторічна діяльність Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини у царині збереження пам’яті про єврейську минувшину в краї дала загалом позитивний ефект. Однак також потрібно визнати, що йому одному не під силу протистояти такому великому виклику. Особливо в умовах відсутності достатнього і стабільного фінансування, а також інших умов для розвитку. Потрібні об’єднані зусилля різних акторів і відповідна синергія".

Олександр Филипчук сказав наступне:

"Не зважаючи на те, що історія Буковини є традиційно одним із головних об’єктів досліджень, які проводяться вченими Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича й, зокрема, викладачами кафедри історії України, вивчення єврейських історичних тем в рамках буковинознавчих студій суттєво відстає. Про це свідчить дуже невелика кількість україномовних публікацій з цієї проблематики, а також, наприклад, відсутність відповідних розділів у колективних працях з історії міста і краю, які побачили світ впродовж останніх трьох десятиліть у Чернівцях. Однією із причин такого стану є, можливо, той факт, що провідні чернівецькі історики, які заклали основи сучасної школи історичного буковинознавства в Україні, сформувалися ще в рамках радянської історіографічної традиції. Свій негативний ефект мали і фінансово-матеріальні проблеми, які супроводжували і продовжують супроводжувати розвиток сучасної української історичної науки загалом і в Чернівцях зокрема. Саме вони часто стояли на заваді інституалізації буковинських єврейських студій й формуванню запиту на відповідні знання. Інша причина ігнорування єврейського наративу дослідниками криється, очевидно, у домінуючій парадигмі сприйняття історії Буковини як окремих історій народів, які її населяють з акцентом на "українській лінії", яка в перші десятиліття незалежності України була національно мотивованою і неофіційно вважалася пріоритетною. Аналогічна парадигма була і почасти залишається засадничою у домінуючій моделі культури пам’яті. Настав час змінювати існуючу парадигму на нову. На таку, яка б орієнтувала дослідників на написання "інклюзивної" історії Буковини й стимулювала утвердження в суспільстві "інклюзивної" моделі культури пам’яті. Останнє задання актуальне у рівній мірі як держави, місцевої влади, так і для інститутів громадянського суспільства".