«Єврейська народна партія» та політичні процеси сторічної давнини

Соломон Юдовін, плакат «Голосуйте за єврейську народну партію», 1918 р.

Буремний 2019-й виборчий рік та події прийдешньої неділі змусили мене написати про політику, але в іншому ключі. Навчаючись на Міждисциплінарній сертифікатній програмі з юдаїки в Києво-Могилянській академії, я відвідувала курс ​«Історія сіонізму та Держави Ізраїль». Розділ про єврейські політичні рухи і партії у діаспорі та Ізраїлі, та їхню боротьбу я сприймала як нову, захоплюючу та чудово структуровану інформацію, аж допоки її зміст не торкнувся мене на особистому рівні. Справа в тому, що я дізналася, що мій прапрадід Пейсах Каплан (1872-1943), як і більшість просвітників його часу, брав активну участь у суспільно-політичному житті міста та держави. Більш того, він був співзасновником та головою відділення «Фолкспартей» (פֿאָלקספּאַרטײ) — «Єврейської народної партії» — у Білостоці.

Пейсах Каплан, Білосток, 1918 р.

У цій статті я розповім про ідеали, цілі та прагнення партії, яку сто років тому підтримали найкращі представники просвітництва та інтелігенції Східної Європи.

«Єврейську народну партію» створило у 1906 році (після масових погромів 1905-го) в Санкт-Петербурзі невелике коло громадських інтелектуалів під керівництвом її ідеолога — історика Шимона Дубнова. Між іншим, до складу її керівництва входив і відомий єврейський етнограф і письменник Семен Ан-ський. У Польщі партія була організована під час Першої світової війни. Це була ліберальна етнонаціональна партія, яка пов’язувала вирішення єврейського питання з отриманням євреями національно-культурної автономії у складі Польщі. До речі, згідно з переписом 1921 року, євреї становили 51,6% всього населення Білостока, який був одним з головних «єврейських» центрів Польщі.

Хоча партії не вистачало коштів для набору прихильників, вона мала ідеологічне значення. Маючи демократично-радикальну орієнтацію, вона протистояла класовій боротьбі, вимагала демократизації політичного порядку, суворого парламентаризму, дотримання прав національних меншин і створення їх зборів, а також автономії на території держави та права користуватися ідишем у суспільному житті.

Автономізм, сповідуваний «Єврейською народною партією», протягом багатовікового перебування у діаспорі єврейського народу, позбавленого національної домівки, був реакцією на це і одним з найважливіших факторів самозбереження та національного життя. Як політичний рух і ідеологія, він виник на зламі ХІХ та ХХ століття. До 1905-1906 рр. доктрина автономізму була прийнята як частина платформ для більшості єврейських політичних партій, включаючи «Бунд» і, хоча і без формального визнання, сіоністів. Автономісти вважали, що майбутнє виживання євреїв як нації залежить від їхньої духовної і культурної сили, від розвитку «духовної нації» і життєздатності єврейської діаспори.

Шимон Дубнов був занурений в історіографічне вивчення російського єврейства, його інститутів і духовних рухів. Це дослідження призвело до того, що він поставив під сумнів легітимність монополії росіян на політичну владу, а також підживило його власні вимоги до єврейського політичного представництва. У той час як сіоністи виступали за створення цілком окремої єврейської держави, автономісти виступали за суверенітет євреїв у правлячій державі. Це дозволяло євреям одночасно ототожнюватися з єврейським націоналізмом і лояльністю до держави. Для Дубнова євреї перетворилися з нації, пов'язаної територією, на нацією, пов'язаною духовністю і спадщиною.

До основи програми «Єврейської народної партії» були покладені ліберальна ідеологія та ідея єдності єврейської нації. Так, євреї, розпорошені по багатьом країнам, повинні були мати всі громадянські, політичні та національні права, як і інші громадяни. Форми внутрішньої, громадської та національно-культурної автономії євреїв мали розроблятися Єврейським установчим зібранням.

Партія вважала за необхідне впорядкувати міграційні рухи євреїв з двома основними полюсами тяжіння — Америка та Палестина. Фолкісти розходилися з сіоністами (до яких спочатку належав і Пейсах Каплан) в оцінці єврейської культурної роботи в діаспорі, тому що сіоністи розглядали її в якості підготовчого етапу до виходу в майбутню єврейську державу, а фолкісти — в якості основного етапу, тому що вважали, що більшість євреїв залишиться в діаспорі і буде вести повноправне громадянське та національне життя. Варто відзначити, що від самого початку своєї діяльності партія підтримала відновлення польської державності.

Тезою партії було те, що євреї в Польщі — це корінне населення, а не чужий чи тимчасовий елемент. Шимон Дубнов писав: «Як же повинна утверджуватися єврейська автономія? Вона, звичайно, повинна повністю узгоджуватися з характером єврейської національної ідеї. Єврейство, як духовна чи культурна нація, не може в діаспорі шукати територіального або політичного сепаратизму, але лише соціальну або національно-культурну автономію». За словами Дубнова, єврейська політична боротьба повинна зосереджуватися на єврейській автономії, заснованій на громаді, мові та освіті, а не на класовій боротьбі.

Головною тезою політичної програми фолкістів була вимога національно-персональної автономії євреїв у Польщі під керівництвом Народної ради, яка мала вибиратися єврейським населенням без врахування статі. Органом локального єврейського самокерування мала бути єврейська ѓміна (громада) — кагал. Місцеві громади кожної держави, за задумом партії, мали об’єднуватися в раду за зразком Вааду. Програма партії передбачала створення всесвітнього єврейського конгресу, який повинен був опікуватися проблемами світового єврейства.

У програмі партії передбачалося надання єврейській школі та культурі світського характеру. Хоча фолкісти виступали проти клерикалізму, вони не були проти релігії взагалі і віддавали належне впливу юдаїзму на формування єврейського народу. «Фолкспартей» вимагала визнання їдишу офіційною мовою єврейського народу, національною мовою євреїв (євреї мали отримати право користуватися ним у державних установах і в народних школах). Фолкісти вважали їдиш, іврит та інші цінності національної єврейської культури потужними факторами самозбереження народу. До речі, завдяки фолкістам ідиш протягом двадцятирічного періоду став літературною мовою.

Єврейська народна партія була менш впливовою у політичному житті, ніж «Бунд», «Поалей Ціон», «Агудат Ісраель» та комуністичний рух. Партія мала вплив серед дрібної буржуазії, ремісників (до речі, у Білостоці євреї складали 80% від усіх ремісників), торгівців, меншою мірою — серед інтелігенції. Найбільшою підтримкою користувалася у східних воєводствах Польщі, до орбіти її впливу входили частина єврейських профспілок, молодіжних об’єднань, шкільних та просвітницьких організацій. «Фолкспартей» у Польщі видавала власну пресу.

На початку свого існування «Фолкспартей» прагнула підтримувати добрі відносини з усіма єврейськими партіями, але її програма фактично стала ворожою як до соціалізму, так і до сіонізму. Також фолкісти критикували ці рухи за надання неадекватних і хибних рішень стосовно життя євреїв у діаспорі. Їх упертий курс на незалежні політичні дії, спрямовані на збереження своєї чіткої ідентичності, та майже ексклюзивний захист їдишу, ускладнював і часом унеможливлював співпрацю з сіоністами, які були головними конкурентами фолкістів за голоси середнього класу і найбільше єврейське представництво в Сеймі. Крім того, іноді антагоністичні відносини партії з івритом і масовим єврейським поселенням в Палестині коштували їй симпатії більшості традиційно схильних єврейських виборців. Тому не дивно, що світська націоналістична позиція фолкістів викликала протидію і з боку «Агудат Ісраель» та її великого ортодоксального електорату.

Для економічних питань «Фолкспартей» намагалася підтримати кооперативний рух, зміцнити єврейську дрібну торгівлю та ручну промисловість шляхом створення шкіл, кооперативів та кредитних закладів. Соціальні вимоги партії носили радикально-демократичний характер. Її депутати також часто вступали у боротьбу з юридичною дискримінацією, спрямованою проти євреїв. Тим не менш, фолкісти мали лише незначний успіх у здобутті контролю над ремісничими та купецькими об'єднаннями та мінімальне представництво у Сеймі.

Представники «Єврейської народної партії» в Білостоці, 1918 рік. Пейсах Каплан — другий зліва в першому ряду. Третій зліва, поруч із ним — Ноах Прилуцький, їдишист, політичний діяч, жуналіст, один із засновників «Фолкспартей» у Польщі. Джерело: Bialystok Photo Album of a Renowned City and its Jews the World Over, D. Sohn, New York, 1941.

На чолі «Фолкспартей» в Польщі стояли представники інтелігенції та громадські лідери, які залишили ряди сіоністських і робочих партій. Культура і освіта, згідно з програмою партії, повинні були носити світський характер. Члени партії, серед яких були відомі історики, літератори, музиканти, відіграли значну роль у розвитку єврейської культури і науки. Головними осередками руху були Варшава, Лодзь і Вільно, які стали осередками єврейського культурно-національного ренесансу.

Після революції в Росії в лютому 1917 партія розширила свій вплив, але не витримала змагання з «Бундом», сіоністами і релігійними ортодоксами. Деякого успіху «Фолкспартей» досягла лише в Україні, де Я. Лацко-Бертольді протягом недовгого часу в 1918 очолював Міністерство єврейських справ УНР. Коли радянська влада закріпилася в Україні і в Білорусії, діяльність «Фолкспартей» в них припинилася. У прибалтійських країнах партія продовжувала існувати до встановлення там диктаторських режимів і скасування єврейської автономії.

Станом на 1926 р. «Єврейська народна партія» занепала через розколи в її рядах, а з ростом антисемітизму та націоналізму в кінці 1930-х рр. осередки «Фолкспартей» поступово розпадалися. Усі зусилля партії не змогли конкурувати зі зростаючими сіоністськими і радикальними рухами, особливо з «Бундом», з яким вона співпрацювала в галузі культури та їдишської освіти. Багато з її членів і лідерів залишили політичну діяльність, деякі приєдналися до сіоністів, інші — до територіалістів.

У Польщі партія припинила своє існування у 1939. З початком Голокосту і вбивством Шимона Дубнова в 1941 р. у масовій страті у Румбулі  єврейський автономізм дійшов свого кінця і не мав практичного впливу на політику.

Чи могли би керівники, члени та прихильники «Фолкспартей» змінити свою позицію автономізму, знаючи, що за кілька десятиліть та навіть років постане незалежний Ізраїль? На своєму рівні вони зіграли важливу роль, як і Пейсах Каплан у Білостоцькому гетто на посаді керівника відділу культури і освіти. Він створював там єврейські школи та всіляко залучав дітей до освітнього процесу, аби хоч якось їх відволікти від страхіть гетто та розрадити. Єврейський народ у Східній Європі, підпертий межею осілості, перебував наче у величезному багатовіковому гетто, у якому автономісти намагалися пробудити та підтримати дух дітей Ізраїлю на шляху до здійснення їхньої мрії. Сіоністи, що виявилися більш рішучими, цю мрію здійснили.

Україна, довгі віки позбавлена державності, як і Ізраїль, тяжко виборювала свою незалежність. Дуже схожі у своєму шляху українські та єврейські патріоти, яких імперська влада презирливо клеймила словом «націоналісти», досягли своєї мети та занадто дорогою ціною Голодоморів і Голокосту здобули власні держави. Аби ж то нам не схибити і не анулювати їх прагнення та досягнення і, маючи перед собою приклад з історії сторічної давнини (чого були позбавлені наші прапрадіди), робити такий вибір, що приведе до утвердження та розквіту Української держави.

Джерела

Є. С. Горб. Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918-1926 рр. «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 №2 (Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/86902/02-Gorb.pdf?sequence=1)

Ірина Погребинська. Автономізм та його вплив на формування єврейської національної ідентичності в Україні: історіографічний аспект. Наукові записки. Випуск 39. (Режим доступу: http://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/pogrebynska_avtonomism.pdf).

Деятельность еврейских политических партий и организаций на территории Западной Беларуси (1918-1926 гг.) : монография. П. Т. Стецкевич (Режим доступу: https://catalog.ggau.by/downloads/Steckevich%207.pdf).

Феликс Кандель. Очерки времен и событий. Из истории российских евреев (Часть третья: 1882–1920 годы). (Режим доступу: http://rozamira.nl/lib/istorija/kandel/kandel3.htm).

Фолкспартей. Электронная еврейская энциклопедия (Режим доступу: https://eleven.co.il/jews-of-russia/movements-parties/14314/).

Edward Kopówka, The Jews in Siedlce 1850–1945. Siedlce 2009, P. 364 (Режим доступу: https://www.jewishgen.org/yizkor/Siedlce3/Siedlce3.html#TOC).

Encyclopedia Judaica. Second Edition, vol. 7. Fred Skolnik, Editor in Chief, Michael Berenbaum, Executive Editor. 2007 Keter Publishing House Ltd (Режим доступу: http://www.jevzajcg.me/enciklopedia/Encyclopaedia%20Judaica,%20v.%2007%20(Fey-Gor).pdf)

Folkspartei, Wikipedia (Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Folkspartei).

Jewish Autonomism. WikiVisually (Режим доступу: https://wikivividly.com/wiki/Jewish_Autonomism).

Jewish Political Parties and their Influence on the Jewish Community in Białystok. POLIN Museum of the History of Polish Jews (Режим доступу: https://sztetl.org.pl/en/towns/b/397-bialystok/101-organizations-and-associations/79184-jewish-political-parties-and-their-influence-jewish-community-bialystok)

Kalman Weiser, Folkists (Режим доступу: http://www.yivoencyclopedia.org/article.aspx/Folkists). 

Олександра Обревко

Ілюстрація: Соломон Юдовін, плакат «Голосуйте за єврейську народну партію», 1918 р. Джерело: palestineposterproject.org