«Єврейська громада в Україні скорочується через війну, а не через антисемітизм»: Співпрезидент Вааду України Едуард Шифрін виступив на сесії ВЄК у Женеві

Співпрезидент Асоціації єврейських громад та общин України Едуард Шифрін взяв участь у сесії Всесвітнього Єврейського Конгресу, що відбулася в Женеві. У рамках сесії він звернувся до аудиторії щодо стану справ української єврейської громади.

Зокрема, Едуард Шифрін нагадав, що єврейське життя є невід’ємною частиною української культури щонайменше дві тисячі років. Сто п’ятдесят років тому майже половина світового єврейського населення проживала на території сучасної України. Значна частина засновників американської єврейської громади, а також засновників Ізраїлю, мала українське коріння.

Однак, зазначив Едуард Шифрін, на жаль, не тільки жорстокі події ХХ століття, а й драматичний хід сучасної історії продовжують піддавати єврейську громаду нашої країни суворим випробуванням. За даними останнього перепису, в Україні проживало трохи більше 105 000 євреїв. З часу проведення цього перепису демографічна ситуація значно погіршилася. Сьогодні чисельність єврейського населення коливається від 32 000 до 50 000 осіб.

«Ви добре розумієте, – звернувся Едуард Шифрін до учасників сесії ВЄК, – що головним чинником, який визначає життя єврейської громади в Україні, а також усього народу, є повномасштабна російська агресія. Унаслідок бойових дій та обстрілів пошкоджено або зруйновано понад сорок об’єктів єврейської громадської інфраструктури — синагоги, школи, офіси організацій, меморіали та кладовища. Ми розуміємо, що російська армія не націлює свої удари саме на єврейські об’єкти — вона просто знищує все на своєму шляху. Агресори намагаються вбити нас не тому, що ми євреї, а тому, що ми українці. У цих надзвичайних обставинах саме продовження існування єврейської громади є актом опору.

Більше ніж руйнування матеріальних об’єктів, нас турбує скорочення громади. Понад двадцять тисяч євреїв покинули країну, переважно протягом першого року повномасштабної війни. Найтрагічнішими, звісно, є випадки, коли люди втрачають життя. Ми глибоко співчуваємо тим, хто залишився під окупацією. На територіях, захоплених агресором, знаходяться, серед іншого, історичні та культурні центри унікальних невеликих автохтонних єврейських субетнічних груп, що сформувалися на українській землі — караїмів та кримчаків. Українська держава офіційно визнала ці групи корінними народами України. Цей крок має на меті допомогти захистити та підтримати їхні культури та мови, що перебувають під загрозою зникнення. Росія, однак, не визнає цього статусу, і караїми та кримчаки на окупованих територіях не можуть сподіватися на збереження своєї культури.

Окрім скорочення чисельності населення, серйозним викликом для громадських організацій та інституцій стало скорочення матеріальної бази. Внутрішні ресурси, які раніше забезпечували їхню діяльність, або повністю вичерпалися, або значно зменшилися. Це пов’язано як з окупацією частини української території російським агресором і руйнуванням цивільної інфраструктури внаслідок ракетних і дронних ударів у тилу, так і з загальною складною економічною ситуацією, спричиненою війною, а також із закономірним і виправданим зміщенням пріоритетів як серед вітчизняних, так і міжнародних донорів. Багато суспільних програм скорочено. Зрозуміло, що за нинішніх умов неможливо проводити масштабні культурні заходи. Але те, що сьогодні в Україні немає жодної загальнонаціональної єврейської газети, важко вважати нормальним. Руйнується єдиний інформаційний простір, який значною мірою формує спільну самоідентифікацію громади.

Звісно, українська єврейська громада переживе й ці складні часи. Але в цій ситуації ваша підтримка для нас особливо важлива. З глибокою вдячністю хотів би нагадати, що Вааду України, який я маю честь представляти, за сприяння Всесвітнього Єврейського Конгресу упродовж останніх чотирьох років вдалося реалізувати програми підтримки невеликих громад, що опинилися у скрутному становищі, зокрема надати допомогу взимку. Як вам, напевно, відомо, минулої зими не тільки в прифронтових містах, а й у Києві відбувалися перебої з електропостачанням, опаленням та водопостачанням. Ми цінуємо вашу підтримку і безмежно вдячні за неї.

Незважаючи на складні умови, спричинені повномасштабною російською агресією, єврейська громада не лише продовжує свою діяльність, а й активно допомагає українському суспільству пом’якшувати гуманітарні наслідки війни. Єврейська громада України ніколи не була замкненою на собі чи такою, що існувала виключно заради себе. У більш благополучні часи вона пропонувала іншим національним та релігійним громадам моделі роботи з молодшим поколінням й активно займалася вихованням у атмосфері толерантності. Однак у контексті війни єврейська громада України повністю перетворилася на громаду для інших національностей. Спираючись на багатий практичний досвід у сфері соціальних послуг та використовуючи свій потенціал для мобілізації зовнішніх ресурсів, українська єврейська громада стала значущим гравцем у сфері гуманітарної діяльності. За підтримки Всесвітнього Єврейського Конгресу Ваад України зміг надати допомогу в евакуації цивільного населення із зон бойових дій. Програма Вааду з надання соціально-психологічної підтримки тим, хто втратив близьких внаслідок воєнних злочинів, скоєних російськими агресорами, стала однією з найбільших програм такого типу в країні. Інші організації єврейської громади також активно працюють у різних гуманітарних сферах.

Звісно, гуманітарна діяльність української єврейської громади — не єдиний фактор, що впливає на ситуацію з антисемітизмом у країні, але це важливий фактор. Я добре знайомий з реаліями, в яких живуть єврейські громади в Європі, і повністю усвідомлюю, що проблема антисемітизму зараз, без перебільшення, є найгострішою з часів Другої світової війни. Тому для мене особливо важливо підкреслити, що глобальний контекст, який склався після трагічних подій 7 жовтня і став драматичним каталізатором безпрецедентної хвилі антисемітизму, не торкнувся України. Наше суспільство занадто занурене у власну війну за виживання, щоб легко піддатися маніпуляціям тих, хто ненавидить Ізраїль. Наші вороги — це найближчі союзники ворогів Ізраїлю. Незважаючи на певне розчарування морально недосконалою позицією ізраїльського уряду в контексті російсько-української війни, ми розуміємо всю складність геополітичної ситуації, в якій опинилася єврейська держава. 7 жовтня симпатії українського суспільства були повністю на боці Ізраїлю. Ми надто добре знаємо, що означає протистояти режиму, який керується бажанням знищити тебе — режиму, джерелом легітимності якого є ненависть.

Держава також робить свій внесок. П’ять років тому було ухвалено рамковий закон про запобігання та протидію антисемітизму, який на офіційному рівні закріпив визначення антисемітизму, сформульоване Міжнародним альянсом пам’яті про Голокост. Лише кілька тижнів тому набули чинності зміни до Кримінального кодексу, які визначають кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму.

Водночас кількість антисемітських інцидентів, зареєстрованих нашою моніторинговою службою, залишається низькою. У 2025 році було зафіксовано п’ять випадків антисемітського вандалізму та один випадок антисемітського насильства. У 2024 році ми зафіксували чотири випадки антисемітського вандалізму, а у 2023 році — три випадки (при цьому за ці два роки не було зафіксовано жодного випадку антисемітського насильства). Звичайно, кожен такий випадок є неприйнятним і соціально небезпечним правопорушенням. Однак, порівнюючи ситуацію в Україні з ситуацією у Франції, Великій Британії чи Німеччині, стає зрозуміло, що антисемітизм не є дійсно серйозною проблемою для нашої спільноти.

Сьогодні Україна — одна з небагатьох країн, де єврейська громада скорочується через війну, а не через антисемітизм. Головною проблемою української єврейської громади, як і всього українського суспільства, є російська агресія. Ми дуже хотіли б розвивати культурні ініціативи, єврейську освіту, видавничу діяльність та ЗМІ. Зміни до українського законодавства, прийняті кілька місяців тому, надають широкі можливості для використання івриту та їдишу в публічній сфері, оскільки їм було надано статус мов, захищених Європейською хартією регіональних мов або мов меншин. Однак наразі нашим головним завданням є виживання, і наші основні зусилля спрямовані на задоволення хоча б основних гуманітарних потреб українського суспільства, яке продовжує страждати», – сказав у своєму виступі Едуард Шифрін і висловив вдячність ВЄК за солідарність і підтримку.

Виступ Едуарда Шифріна англійською мовою:  

For at least two thousand years, Jewish life has been part of the fabric of Ukraine – and today, that continuity is under existential strain.

The earliest known mention of the name of Kyiv in a historical document that has survived to our time in its original form, as part of the Cairo Geniza, was written in Hebrew. Later, it was largely on Ukrainian territory that the Ashkenazi community took shape, and it was here that Hasidism emerged – a movement of spiritual revolution that forever transformed Orthodox Judaism.

Since then, Ukrainian Jewry has experienced its ups and downs. One hundred and fifty years ago, nearly half of the world’s Jewish population lived on the territory of present-day Ukraine. To a significant extent, the founders of the American Jewish community – as well as the founders of Israel – had Ukrainian roots. Unfortunately, not only the merciless events of the twentieth century, but also the dramatic course of contemporary history continues to subject the Jewish community of our country to severe trials. According to the most recent census, just over 105,000 Jews lived in Ukraine. Since that census was conducted, the demographic situation has worsened further. Today, estimates of the Jewish population range from 32,000 to 50,000.

As you well understand, the primary factor shaping the life of the Jewish community in Ukraine, as well as the entire country, is the full-scale Russian aggression. Suffice it to say that as a result of combat operations and shelling, more than forty objects of Jewish communal infrastructure—synagogues, schools, organizational offices, memorials, and cemeteries—have been damaged or destroyed. We understand that the Russian army does not deliberately target Jewish sites—it simply destroys everything in its path. The aggressors are trying to kill us not because we are Jews, but because we are Ukrainians. In these extraordinary circumstances, the very continuation of the Jewish community’s existence is itself an act of resistance.

More than the destruction of material objects, we are concerned about the shrinking of the community. More than twenty thousand Jews have left the country, primarily during the first year of the full-scale war. Most tragic, of course, are the cases in which people lose their lives. We feel deep pain for those who remain under occupation. In the territories seized by the aggressor are, among other things, historical and cultural centers of unique small autochthonous Jewish subethnic groups that formed on Ukrainian soil—the Karaites and the Krymchaks. The Ukrainian state has officially recognized these groups as indigenous peoples of Ukraine. This step is intended to help protect and support their endangered cultures and languages. Russia, however, does not recognize this status, and in the occupied territories the Karaites and Krymchaks cannot hope for the preservation of their culture.

In addition to depopulation, a serious challenge for organized communal institutions has been the reduction of their material base. Internal resources that previously made their activities possible have either been completely exhausted or significantly diminished. This is due both to the occupation of part of Ukrainian territory by the Russian aggressor and to the destruction of civilian infrastructure as a result of missile and drone attacks in the rear, as well as to the overall difficult economic situation caused by the war, and to the natural and justified shift in priorities among both domestic and international donors. Many communal programs have been curtailed. It is clear that under current conditions it is impossible to hold large-scale cultural festivals. But the fact that today there is not a single nationwide Jewish newspaper in Ukraine is difficult to regard as normal. A unified information space is being destroyed – one that, to a large extent, shapes the shared self-identification of the community.

Of course, the Ukrainian Jewish community will endure these difficult times as well. But in this situation, your support is especially important to us. With a deep sense of gratitude, I would like to recall that with the assistance of the World Jewish Congress, the Vaad of Ukraine, which I have the honor to represent, has over the past four years been able to implement programs supporting small communities in difficult circumstances, including winter assistance. As you are surely aware, last winter not only in frontline cities but also in Kyiv there were interruptions in electricity, heating, and water supply. We value your support and are infinitely grateful for it.

Despite the challenging conditions created by the full-scale Russian aggression, the Jewish community not only continues its activities but also actively helps Ukrainian society mitigate the humanitarian consequences of the war. The Jewish community of Ukraine has never been a community closed in upon itself or existing solely for its own sake. In more prosperous times, it offered other national and religious communities models for working with younger generations and was actively engaged in education in the field of tolerance. In the context of the war, however, the Jewish community of Ukraine has fully become a community for others. Drawing on extensive practical experience in social service and using its capacity to mobilize external resources, the Ukrainian Jewish community has become a significant actor in the field of humanitarian activity. With the support of the World Jewish Congress, the Vaad of Ukraine has been able to assist in the evacuation of civilians from combat zones. The Vaad’s program providing socio-psychological support to those who have lost loved ones as a result of war crimes committed by Russian aggressors has become one of the largest such programs in the country. Other organized institutions of the Jewish community are also active across various areas of humanitarian work.

Of course, the humanitarian activity of the Ukrainian Jewish community is not the only factor influencing the situation with antisemitism in the country, but it is a significant one. I am well acquainted with the realities in which Jewish communities in Europe live, and I am fully aware that the problem of antisemitism is now, without exaggeration, at its most acute since the Second World War. It is therefore all the more important for me to emphasize that the global context that has developed following the tragic events of October 7, which became a dramatic catalyst for an unprecedented wave of antisemitism, has not affected Ukraine. Our society is too absorbed in its own war for survival to be easily swayed by the manipulations of those who hate Israel. Our enemies are the closest allies of Israel’s enemies. Despite some disappointment with the morally imperfect position of the Israeli government in the context of the Russian-Ukrainian war, we understand the full complexity of the geopolitical situation facing the Jewish state. On October 7, the sympathy of Ukrainian society was entirely on the side of Israel. We know all too well what it means to confront a regime driven by the desire to destroy you – a regime whose source of legitimacy is hatred.

The state also plays its part. Five years ago, a framework law on the prevention and counteraction of antisemitism was adopted, which at the official level incorporated the definition of antisemitism of the International Holocaust Remembrance Alliance. Just a few weeks ago, amendments to the Criminal Code came into force, specifying which manifestations of antisemitism are subject to criminal prosecution.

At the same time, the number of antisemitic incidents recorded by our monitoring service remains low. In 2025, five cases of antisemitic vandalism and one case of antisemitic violence were recorded. In 2024, we recorded four cases of antisemitic vandalism, and in 2023, three cases (with no instances of antisemitic violence in those two years). Of course, each such case constitutes an unacceptable and socially dangerous offense. However, when comparing the situation in Ukraine with that in France, the United Kingdom, or Germany, it becomes clear that antisemitism is not a truly serious problem for our community.

Ukraine today is one of the few countries where a Jewish community is shrinking because of war, but not because of antisemitism.

The main problem of the Ukrainian Jewish community, as of all Ukrainian society, is Russian aggression. We would very much like to develop cultural initiatives, Jewish education, publishing, and media. Amendments to Ukrainian legislation adopted a few months ago provide broad opportunities for the use of Hebrew and Yiddish in the public sphere, as they have been granted the status of languages protected by the European Charter for Regional or Minority Languages. However, for now, our primary task is survival, and our main efforts are directed at meeting at least some of the humanitarian needs of Ukrainian society, which continues to suffer.

Thank you for your solidarity and support.