Студия "Лимонад" он-лайн

Программа работы студии включает проведение он-лайн лекций, презентаций, концертов и интервью.
Видео лекций по ссылке

 
 

Ваад України та НаУКМА (кафедра історії)

Оголошують набір на Міждисциплінарну

сертифікатну програму з юдаїки

 

 
 

Наталія Шліхта – Про те, що означає бути Могилянцем, можна сьогодні написати книжку

Вступна кампанія 2020 року – особлива. Ще ніколи в історії свого існування університети світу не проводили весь навчальний процес в он-лайн просторі, не проводили он-лайн набір студентів, не проводили он-лайн літні практики.

Не лишилася осторонь і Магістерська програма з юдаїки НаУКМА.

Сьогодні Магістерська програма з юдаїки НаУКМА також проводить набір студентів на перший курс.

Редакція сайту Вааду звернулась до керівників та викладачів програми з питаннями про сучасне та майбутнє програми, а також з питаннями про те, чим відрізняється навчання у Могілянці від інших вишів.

Зараз ми розмовляємо із завідуючою кафедри історії НаУКМА, кандидатом істор. наук Наталією Василівною Шліхтою.

 

 

– На Вашу думку, як історика, чи потрібно взагалі вивчати юдаїку сьогодні? Адже це незаперечний факт, що більшість єврейської громади загинула в Голокост, втратила значну частку своєї багатющої єврейської культури. Чи потрібно сьогодні це досліджувати і вивчати? 

 – Тут можна відповісти дуже коротко і можна відповісти дуже довго. Відповідаючи дуже коротко, я скажу  – так. Це дуже коротка і однозначна відповідь. Що ж до обґрунтування, то, очевидно, воно може бути дуже довгим і виходити за межі короткого інтерв'ю. Тому, я розкажу тільки той аспект, який мені ближче. І на цьому, я вважаю, необхідно наголосити.

У 20-му столітті мав місце такий злочин, як Голокост, який знищив величезну кількість єврейського населення. Ще в нашій історії мала місце така держава, як Радянський Союз.

Радянський Союз був дуже специфічною державою, він знищував пам'ять, а саме: він знищував всю незручну пам'ять, яка не вписувалася в установлені радянські канони того, що є правильним у нашому минулому.

Відповідно, впродовж багатьох років знищувалася пам'ять єврейського народу, і знищувалася пам'ять про єврейський народ, так само як знищувалася пам'ять українського народу, білоруського і будь-якого іншого – всіх народів, які складали великий радянський народ – вони не мали права бути відособленими.

Ви пам'ятаєте знамениту фразу Горбачова про білі плями історії, так ось, коли під час Перебудови, почали звертатися до цих білих плям історії в нашому минулому, то, відповідно, стало зрозуміло, що в це наше минуле входять і єврейська історія, українська, білоруська, таджикська, не має значення, вся та історія, яка не вписувалася в канон радянської історії. Тому, як на мене, а я займаюся радянською історією, потрібно вивчати історію і культуру єврейського народу. 

 

– Сьогодні в Києво-Могилянській академії студенти мають можливість вивчати дисципліну національної меншини (якщо єврейську громаду можна назвати національною меншиною в цьому сенсі). Чи існує у них можливість вивчати історію якогось ще народу, наприклад, кримських татар, польського, вірменського? Чи тільки єврейського? Як це організовано в Києво-Могилянській академії? 

 – Я не можу говорити за всю Києво-Могилянську академію. Я можу говорити про гуманітарний факультет, на якому я працюю, і конкретно за кафедру історії. Чи є можливість вивчати історію ще якоїсь національної меншини, чи інших національностей, крім єврейської? Відповідь – так.

У нас є багато різних курсів, пов'язаних з іншими націями, національностями або національними меншинами в Україні, наприклад, у навчальних планах кафедри історії є різноманітні курси, пов'язані з Османською імперією, з Кримським ханством тощо.

Так само на рівні Магістерської програми. У нас є три гілки Магістерської програми, одна з яких – Магістерська програма «Юдаїка», про яку ми зараз з вами говоримо. Друга – наша спільна програма з Варшавським університетом, яка називається «Східноєвропейські студії», і в межах цієї програми студенти мають змогу поглиблено вивчати польську історію, українсько-польські взаємини та історію інших держав і націй у центрально-східній Європі. Підсумовуючи, у нас є юдаїка, і є польський напрямок, який ми також цілеспрямовано маємо на Магістерській програмі. 

 

– Що таке особливий дух Могилянки, і як Ви його відчуваєте? 

– Дуже цікаве, філософсько-екзистенційне питання. Не знаю, як його визначити. Навіть не знаю, як на нього конкретно відповісти. Я з Могилянкою з 1994-го року, коли я вступила на бакалаврську програму. Після закінчення деякий час я була поза академією, потім повернулася до неї вже викладачем.

Якщо спробувати це означити, мені здається, що особливий дух – це, напевно, по-перше, особливі взаємини всередині викладацького колективу, особливе студентське середовище та особливі взаємини між викладачами і студентами – ті, що ґрунтовані на взаємній повазі. Це я сама відчувала, коли я була студенткою, коли я навчалася у своїх професорів: я відчувала, що мене, студентку  першого або другого курсу, поважають, до моєї думки прислухаються. Це, напевно, перша ознака – взаємна повага.

По-друге, в інших вишах довгий час зберігалася ще після розпаду Рядянського Союзу традиція, що є правильна відповідь, і студент повинен вивчити і повторити цю єдину правильну відповідь, – у нас такого ніколи не було. Студентів із самого початку навчання на бакалаврській програмі заохочують радше ставити запитання, ніж заучувати готові відповіді, дискутувати. Це дуже важливо – не боятися відстоювати свою думку, свою позицію. Мені здається, це важлива частина того, що називається Могилянським духом.

Наступна складова пов'язана з тим, що я щойно сказала – повага до думки інших.  Я можу сформулювати свою власну думку, тільки якщо я знаю, поважаю і визнаю думку інших людей.

І також завжди було важливою складовою духу Могилянки питання академічної доброчесності: тут немає плагіату або корупції, – і з моменту заснування в Могилянці цього ніколи не було.

Тобто дух Могилянки – всі речі, пов'язані зі свободою думки, висловленням, дискусіями, взаємоповагою і т. д. Про те, що означає бути Могилянцем, можна сьогодні написати книжку.

 

– Чудова відповідь, дякую. Дуже складне питання особисто для мене, і я думаю, ще для багатьох воно складне: зосередженість тільки на українській або англійській мові. Як, на Вашу думку, виходити із ситуації, коли є людина, може, єдина у світі, і не має більше нікого, – яка може дати чудову інформацію – не філологічну, не історичну, не політичну, тільки російською? Що робити?

– Відповідно до Статуту Києво-Могилянської академії, є дві офіційні мови викладання – українська і англійська. Відповідно, ми не можемо порушувати Статут Києво-Могилянської академії в тому, що стосується навчального процесу у спілкуванні викладачів із студентами, але натомість є інші способи донесення думки цієї людини, яка, наприклад, не розмовляє українською чи не може викладати англійською. 

Можна зробити поза нормативним академічним процесом публічні лекції. На рівні публічної лекції, я думаю, можна розмовляти  будь-якою мовою, не тільки російською, а й центральноєвропейською чи західною, – аби слухачі розуміли. Або працювати з перекладом. 

 

– А таку публічну лекцію треба узгоджувати, чи її можна провести, наприклад, он-лайн, якщо це публічна лекція? 

– Звичайно, можна. Звичайно, є якась процедура, але це не потребує такого узгодження, як у Радянському Союзі. Публічні лекції можна спокійно проводити. 

 

– Це чудово. Останнє питання: що б Ви сказали сьогодні тим, хто хоче вивчати історичні дисципліни у такі складні для країни часи? Взагалі історичні дисципліни, не лише з єврейської історії або польської. 

– Сьогодні  у нас питання філософського характеру, на які не дуже легко відповідати. Але на це питання, мені, як історику, часто доводиться шукати відповідь, у тому числі, коли проводяться вступні кампанії, і нам треба якось запрошувати, переконувати потенційних абітурієнтів у тому, що вступити на кафедру історії, вивчати історичні дисципліни – це не є втрата часу, це не є щось абсолютно непрактичне, і воно їм обов'язково знадобиться в їхньому житті, чим би вони не займалися далі.

Якщо коротко, вивчення минулого, вивчення історичних дисциплін – це здатність шукати і працювати з джерелами, це вміння знаходити, опрацьовувати, критично осмислювати інформацію як з тих самих згаданих джерел, так і з найрізноманітнішої історіографічної літератури. Це вміння писати, що передбачає вміння аналізувати, синтезувати, робити висновки.

Саме на це ми і націлюємо наших студентів, зокрема, наших магістрантів: вони працюють з джерелами, історіографією, роблять висновки, пишуть і складають тексти, публічно представляють своє бачення минулого. Відповідно, все те, що я назвала, – ці вміння, здібності, компетентності  дуже потрібні в сучасному житті.

І, очевидно, що та людина, яка вміє аналізувати минуле, працювати з минулим, вона так само буде вміти працювати із сучасною поточною інформацією. Тобто може бути журналістом, аналітиком, – будь-яким фахівцем, який працює з інформацією.

Це один з практичних, приземлених аргументів, які можна навести, тому що зараз абітурієнти, вступаючи особливо на магістерські програми, переважно керуються дуже практичними мотивами. Їм потрібно після закінчення магістерської програми знайти застосування своїх вмінь, знань і здатностей на ринку праці. Тому і відповідь моя практична.

Якщо казати щось більш романтичне і менш практичне про те, наскільки сучасній культурній людині потрібне історичне знання, то мені здається, що вивчення історії дуже сильно розширює світогляд: це і знайомство з різними культурами, історіями, а також знайомство з тим, кого або що ти вважаєш «іншим».

 А розширення світогляду та знайомство з тим, кого ти вважаєш «іншим», мені здається, в наш час є дуже важливим, оскільки воно виховує толерантність та готовність працювати в конкретних сучасних проектах.

Вивчення історичних дисциплін може придатися потенційному абітурієнту, який вступить, вивчиться, а потім буде шукати застосування своїх навичок на ринку праці. 

 

– Дуже незвичний поворот. Я Вам дуже вдячна за цю розмову. 

 

Олена Заславська,

В рамках програми «Эксклюзивне інтерв’ю сайту Вааду»

Sneakers