Два дисиденти із Чернівців презентують в рідному місті свої книги


Йосиф Зісельс. Архівне фото.

7 вересня у Чернівцях відбудуться одразу дві події*, які важко назвати поетичними, попри те, що вони дивним чином вписані у графік фестивалю «Meridian Czernowitz». Відбудуться дві зустрічі із колишніми чернівчанами і презентації їхніх книг. Один з тих екс-чернівчан зовсім не пише вірші, а інший — надає перевагу прозі, яку можна назвати документальною, або художньо осмисленою документалістикою. Спільне у цих двох людей одне: вони були відщепенцями у провінційних радянських Чернівцях. Дисидентами, інакшими, інакомислячими. Вони жили у невеличкому місті, де, зрештою, всі сусіди і, за влучним виразом: «сплять під однією ковдрою». Але інакших боялися, ігнорували, доносили на них, не розуміли, зраджували. Одного з них громадськість проводжала у в’язницю оплесками схвалення із зали Садгірського районного суду. У буквальному сенсі: запрошені у залу суду відбивали долоні у захопленні. І це було не так давно. А вони (відщепенці) собі жили. Як про це згадати? І ось вони згадують...

Час назвати чиї ж презентації відбудуться: це — Йосиф Зісельс та Святослав Бакіс. Зісельс був, так би мовити, дисидентом-екстремалом. Він збирав інформацію про правопорушення, був переконаним ворогом радянської влади, розповсюджувачем так званого «самвидаву» (заборонених книг), людиною, яка цілеспрямовано працювала проти влади. І за це він шість років відсидів у радянських таборах. Інший, Святослав Бакіс, був просто дисидентом. Він не сидів і не був прямим ворогом. Дійсність не приймала його, а сам він ніяк не міг зрозуміти, чому її сприймають оточуючі. Як вони її сприймають, як у них це виходить? Чому їх обличчя при тому зберігають майже нормальний вираз?

І хоча ці екс-чернівчани роблять дві окремі презентації, з певних причин здається доречним поговорити разом про обох. Йосиф Зісельс та журналіст Іза Хруслінськапрезентуватимуть свою книгу «Господи, Ти відкриєш уста мої...» Це величезне інтерв’ю майже на чотириста сторінок, яке хронологічно охоплює майже все життя. І, зрозуміло, той драматичний, трагічний чернівецький період. Текст занурює нас у легендарні часи, коли телевізійну антену, яка ловить сигнал із Сучави, можна було прирівняти до Інтернету. Коли найдорогоціннішими зустрічами були зустрічі із людьми, які вміли мислити окремо від держави, не вірити їй. Такі люди були рідкісними, як коштовне каміння. І залишаються рідкісними. Мистецтвом нести свою окремішню правду насправді майже ніхто не володіє.

Документалістика зараз відкриває небачені художні можливості. Якісь деталі книги Зісельса та Хруслінської не тільки могли б увійти у фільми чи художні книги. Вони увійшли, як не дивно. По повітрю. Якось телепатично. Одна з таких: Йосиф Зісельс у Чернівцях багато й охоче танцював і навіть свого часу отримував призи за танцювання твісту. У зоні, після страшних для нього емоційних потрясінь, коли дружина заочно розлучилася із ним, щоб поїхати в Ізраїль, а він сам відмовився підписати СВОЮ амністію, одного ранку він прокинувся із думкою, що ніколи у житті не зможе танцювати. І думка ця приходила до нього час від часу, доволі часто, так що отримавши свободу, він при першій нагоді вирішив спробувати чи так це... І з’ясував, що зовсім втратив задоволення танцю. Танець перетворився на фізичну вправу. Він більше не приносив радості. Ця деталь мені здається гідною Вісконті чи Фелліні. Втім, якщо пригадати знаменитий фільм «Місто Зеро» Карена Шахназарова, там життя провінційного радянського міста перевертає саме людина, яка вперше станцювала рок-н-рол. Перевертає, але залишає незмінним... Звідки Шахназаров узяв цей паттерн? Фільм знімався у ті ж роки, коли Зісельс вийшов на свободу.

У книзі «Господи, Ти відкриєш уста мої...» безліч подробиць, які впиваються шипами. З неї можна дізнатися як прикурювати від електричної лампочки на зоні, ховати тютюн у капцях, як проходили політичні суди у Чернівцях і які анекдоти розповідали чернівецькі слідчі КДБ. Як тижнями сидіти із вбивцею удвох в одній камері, як доля дає знак, коли ти дивишся у вузьке віконце етапного потягу на перон вокзалу мільйоного міста і бачиш у це вузьке віконце єдину людину, яку ти знаєш у цьому місті. На цих сторінках можна почути історію про колишнього начальника зони, що після падіння СРСР став охоронцем єврейської школи у Чернівцях і приніс Йосифу Зісельсу листівки, які відібрав на обшуках. Звісно, це не тільки біографічна книга, вона ще й світоглядна. Вона й про сучасну Україну та її шляхи. Але майже на кожній сторінці з 385 спливають спогади про те, чого ми не знаємо. І мабуть не пізнаємо, тому що для цього всерйоз треба йти всупереч. Не проти когось далеко разом з усіма. А проти всіх.

Навіть писати про книгу Зісельса — це доволі нервово. Книги Бакіса дещо інші. Їхній нерв прихований. Для того, щоб вразити Бакіса, долі не потрібно кидати його у вир якихось екстремальних подій і вчинків. Вже звичайний побут вражає його до глибини душі своїм сплавом абсурду та лірики, прихованої музики та сюжетності, яку так важливо виявити, витягнути на світ Божий. Він, як чутливий камертон, відгукується на найтонший звук життя. Бакіс випустив кілька книг, де багато про Чернівці. І дивують вони саме тонкотою відчуття. У США він став психотерапевтом і присвятив 15 років життя допомозі розумово неповноцінним людям. Свого часу Бакіс заснував у Чернівцях елітний кіноклуб, в який ломився чернівецький обиватель. І згадані Вісконті чи Фелліні переважно приходили у радянські Чернівці через Бакіса. Йому пощастило домовитися із якимсь радянським керівником, який вирішив пограти у новатора. І це також сплав абсурду та лірики.

Пиляючи дрова на Чернівецькій рукавичній фабриці, Бакіс відточував тонке, сейсмографічне відчуття реальності, яку інші сприймають так легко, що ніколи не дивуються, і так невимушено в неї вписуються. Його нова книга «Прогулянки по Атлантиді» ще майже ніким не читана у Чернівцях. Хтось розповів мені, що читав її в рукописі і був вражений, що здавна знайомі люди, наші чернівецькі діячі виглядають там зовсім іншими, несподіваними. Ну так це фірмовий знак погляду відщепенця! Чия задача не впізнати, а пізнати, розкрити. Про це можна говорити досить довго. Але краще складати свої думки, мати свої ідеї щодо цих двох підходів до дисидентства. Наскільки співзучні вони одне одному. Наскількі співзвучні вони реальності. Хтозна... Але безперечний висновок з тих часів, який мало хто засвоїв, що у кожного є право... на свою правду.


На знімку: Святослав Бакіс. Архівне фото.

Наостанок хотілося б додати. Чомусь так вийшло, що антирадянські люди з Чернівців свого часу масово виїхали, як тільки з’явилася така можливість, а радянські у більшості залишилися. Йдеться не про національність, звісно — можуть і так сприйняти наші майстри сприйняття. Йдеться про мобільність і ступінь огиди до радянщини. Як тільки такі люди отримали можливість, поїхала з них — більшість. Мало хто про це, до речі, задумується. Залишилися саме підвищено радянські люди. Ті, хто безвольно плив за течією, або взагалі не задумувався, або вмовляв себе, що так треба заради... чого завгодно... родини, кар’єри, суспільної користі. І вони, до речі, мали рацію. Але виявляється, рацію можна і треба зневажати.

Свого часу мені довелося прочитати протокол обшуку на квартирі Йосифа Зісельса під час арешту. Половина протоколу — це довжелезний список книг, які нині можна вважати хрестоматійним чтивом: Солженіцин, Геллер — «Утопія при владі», Ошо, Кастанеда, Булгаков (який знов у немилості). І екпертиза цих книг, як ідеологічно «чужорідних», складена доцентом Чернівецького університету. Так вийшло, що в ті ж дні, коли мені цей список трапився на очі, у місті Львів — нашому «П’ємонті», затримали молодика, який мав багато марксистської літератури. І список знайдених у нього книг по марксизму-ленінізму також опублікували. Тридцять років тому він вважався канонічним, а тепер ідеологічно чужий. І теж за експертизою. Мене цей хронологічний збіг шокував. Я читав ці два списки в один день, я читав реакцію суспільства — того і теперішнього. І вони, ці реакції, нічим не відрізнялися.

Втім, оптимізм не повинен полишати нас... Він повинен існувати безвідносно від обставин... Як будь-що справжнє. 

* Презентація книги Святослава Бакіса «Прогулки по Атлантиде» відбудеться в Чернівцях у четвер, 7 вересня, о 13:30 у Літературному целанівському центрі (вул. Ольги Кобилянської, 51). О 15:00 там же відбудеться презентація книги «Господи, Ти відкриєш уста мої... Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслінською».

Сергій Воронцов 

Джерело: БЦ
 

В оформленні використано фото-знімок з приватного архіву Йосифа Зісельса

Наши партнеры 

    Юлий Кошаровский история исхода