В’ячеслав Ліхачов. Бабин Яр є більшим, ніж Голокост. Інтерв’ю Радіо Свобода


Пам'ятник дітям, розстріляним у Бабиному Яру. Київ, 26 вересня 2016 року

Якого меморіалу потребує Україна в Бабиному Яру? Чи це має бути музей жертв Голокосту, чи всіх людей, яких замордували там нацисти? Чому українська єврейська громада є проти великого міжнародного проекту на цій території? Про це розповів історик, співробітник музею «Яд Вашем» в Єрусалимі та віднедавна член експертної ради музею «Бабин Яр» В’ячеслав Ліхачов.

– В Україні немає ще точно сформованої концепції, як пам’ятати про «Бабин Яр», і як об’єднати, чи відділити ті трагедії, які відбувалися на цьому місці, чому це так?

– Це місце, звісно, є символом катастрофи поруч із Освєнцимом-Аушвіцем. Бабин Яр, безумовно, є символічно значущим місцем. Частиною цього історико-територіального заповідника має бути музей, якого досі немає, але він зараз у процесі створення. Є історична будівля – контора єврейського кладовища, яке там було з кінця 19-го століття.

Це будинок, який був свідком подій 1941 року, поруч із ним проганяли євреїв до власне Яру. І там зараз створюється музей «Бабин Яр», який не є конкретно музеєм Катастрофи, але є саме музеєм Бабиного Яру, який, є символом Голокосту, але також це і пам'ять про інші категорії жертв, яких було там вбито, від ромів до пацієнтів психіатричних лікарень з яких, власне, і почалися розстріли, від радянських військовополонених до українських націоналістів.

Бабин Яр має історію, яка була до 1941 року, Бабин Яр має трагічну історію Куренівської трагедії, яка була після. Бабин Яр має історію спільної боротьби українських та єврейських інтелектуалів та дисидентів проти радянської брехні щодо Голокосту в пізні радянські десятиліття. Тобто це те, що повинно бути відображено в музеї. Це те, що єврейська громада з одного боку, та українська держава спільно крок за кроком починають будувати.

– Ми зараз є свідками досить гострої дискусії, яка відбувається в українській пресі, коли українська єврейська громада протистоїть фактично міжнародному проекту, фактично центру «Бабин Яр», про який ви вже згадали. В чому ви вбачаєте проблеми із цим центром?

– Є такий міжнародний консорціум, умовно кажучи, в якому вага російських бізнесменів, які пропонують гроші на цей проект, дуже велика. Вони гуртуються навколо Михайла Фрідмана і «Альфа-груп». Згідно із планами, там повинен бути збудований величезний музей, меморіальний центр – це те, що ставить за мету ця міжнародна група. Ще зарано критикувати зміст цього проекту, бо ще громадськість не бачила його концепції, і того, яким буде наповнення цього меморіального центру. Бо російські та західні вчені мають деякі стереотипи щодо участі українців у Голокості і акценти, які мають бути розставлені в такому музейному проекті, мають бути розставлені дуже-дуже обережно.

–Тут є певні сумніви у щирості намірів. Ми говорили із колишнім головою єврейської громади у Варшаві Пйотром Казлциком. На його думку, краще, якщо проблеми, які є між українцями і євреями, поляками та євреями, проблеми пам’яті, будуть вирішені всередині цього суспільства, Бо є небезпека в тому, що хтось третій «замість нас», як він говорить, «допише власне закінчення нашої спільної історії, а тоді ми будемо полемізувати вже із цією вже встановленою якоюсь точкою зору». Чи ви погоджуєтеся з цим?

– Дуже влучне зауваження. Власне, коли створювали єврейський музей Полін у Варшаві, було дуже багато питань, які викликали дискусії, дуже жорсткі дискусії в експертній групі, яка також складалась частиною із єврейської громади, частиною там була залучена держава, яка також матеріально була долучена до цього проекту.

На мій погляд, це була концептуальна модель вдалого рішення цих питань, але це також ілюстрація того, що навіть коли є дві сторони в цій дискусії, це відбувається не дуже просто. Коли залучається ще третя, яка сприймається, і частково і є такою сторонньою, яка в даному випадку, коли є залученні російські кошти та якісь російські інтереси, принаймні, як мінімум, викликають підозри щодо щирості намірів.

Я не схиляюсь до конспірологічної точки зору, я знаю, що ця філантропічна група робить дуже багато і в Ізраїлі, і в США. Вона просто дуже амбітна, вона хоче вийти з величезним проектом на світову єврейську арену. Але це не значить, що вона обов'язково має російсько-ідеологічне нашарування. Але навіть те, що ця концепція і ці наміри викликають таку підозру, це вже ставить питання, які і так дуже непросто вирішити.

Тобто, так, залучення іншої сторони, якогось стороннього актора в цей процес це те, що не сприяє вдалому вирішенню важливих та складних питань, пов’язаних із історичною пам’яттю, українсько-єврейськими стосунками та таке інше.

Марія Щур

Джерело: Радіо Свобода

Наши партнеры 

    Юлий Кошаровский история исхода