У Києві працює виставка «З історії єврейських театрів. Україна XX століття»

25 вересня 2019 року в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відбулося відкриття виставки «З історії єврейських театрів. Україна XX століття». Це, насправді, вагома за своєю значимістю подія.

Заступниця директора з наукової роботи Ірина Мелешкіна розповідає:
«В 20-30-ті роки приблизно 10% театрального продукту в Україні виходило мовою їдиш. Тобто це було дуже потужне, яскраве явище. І так сталося, що фактично ніхто цю тему (у 70–90-ті роки ХХ ст.) не порушував».

Йдучи по музею, ніби поринаєш в бурхливу атмосферу початку минулого століття. Виставка видалася, безперечно, цікавою, і кожен відвідувач може дізнатися для себе щось нове, або ж просто помилуватися чудовими ескізами костюмів п’єс тогочасних єврейських театральних труп, оригінальними афішами, світлинами та сценографією. Про ідею створення данної експозиції розповіла одна з кураторів виставки –Тетяна Руденко:

«В нашій виставці ми хотіли показати діяльність основних театрів: київських, харківських, одеських, дніпропетровських. Важливим кроком була ідентифікація акторів, зображених на світлинах та до яких театрів вони мали відношення, щоб в подальшому можна було працювати. Хотілося показати весь масштаб такого явища, як єврейські театри на теренах України, вони вільно працювали, ставили вистави на їдиш, і я думаю – це лише початок і ми ще будемо повертатися до цієї теми».

 «Це наша не перша виставка. Цього разу виникла така колаборація між Центром юдаїки та, власне, нашим музеєм, бо в нас найбільша колекція юдаїки. Гілель Казовський, має величезний дослідницький досвід, був в архівах Москви, Білорусі, Казахстана і вважає, що в Україні зберігається найбільший архів єврейських театрів. Це пов’язане з тим, що їх було дуже багато саме на наших землях – 7 державних театрів, значна кількість недержавних, в той час як в Росії їх налічувалося 1-2», – додає Тетяна.

На запитання про те, як проходила підготовка до виставки, кураторка відповідає:

«Збереглося багато матеріалів, а головне – театральний музей спеціалізується на цьому. Від початку створення музею в 1923 році почався збір матеріалів, пов’язаних з виставами, це було проблематично, адже кіно – це не театр, і передати саму атмосферу дійства важче. Збирали афіші, програми, фотографії, макети вистави. До речі, макети зберігаються лише у нас, на скільки мені відомо, їх більше ніде нема».

Дивлячись на неймовірне розмаїття експонатів, не відразу помічаєш, що деякі екземпляри не мають підпису.

«Після війни була боротьба з космополітизмом і музеї створювали спеціальні фонди задля того, щоб сховати матеріали, небажані для бачення відвідувачами, науковці часто такі матеріали знищували. Саме туди потрапили матеріали, пов’язані з театром Курбаса, – наша найбільша колекція, також матеріали польських та єврейських театрів. Якийсь час вони зберігались там, але, нажаль, коли в 80-ті роки їх стали підіймати, більшості акторів на фотографіях в лице ніхто не знав», – продовжує пані Тетяна.

Виставка є доволі масштабною, тут представлені не лише предмети, пов’язані з діяльністю єврейського театру минулого століття, а й творчість сучасних митців. Це й ляльки Оксани Цюпи, також театральні маски Ольги Рапай – онуки Шалом-Алейхема, це все надає об’єму цій виставці.

Я зайшла до музею о 16 годині, а оскільки музей працює до 17, було не багатолюдно, можна було походити по залу й оглянути все довкола без зайвого галасу. Мені зустрілась мила жіночка, яка з радістю поділилась своїми враженнями:

«Я прийшла подивитися на виставку, тому що цікавлюсь театром та й  взагалі я трохи обізнана, стосовно єврейської культури. Мені цікаві як продукти єврейського мистецтва, так і продукти мистецтва в цілому».

Відвідувачка каже, що дізналась про виставку з соціальної мережі Facebook. Вона вже була в музеї, але дуже давно. На запитання, що її вразило, і що нового вона почерпнула з цієї виставки, Тетяна (так звали мою співбесідницю) відповідає:

«Мабуть, я ще ніколи не бачила ілюстрацій до костюмів для єврейських вистав. Дуже цікаво побачити як вони виглядають, ці роботи виконували досить відомі митці».

Тетяна вважає, що на такі заходи треба інколи ходити і на самоті. Можна все спокійно роздивитися, ніхто не заважає і бажано, в такий час, коли немає метушні і музей ось-ось закриється.

«Доросле життя таке насичене і знайти час на відвідання виставок, і тому подібного, буває важко. Але, якщо випадає вільна хвилинка – варто йти» – каже моя нова знайома, і я абсолютно згодна з нею, адже людина, яка споглядає щось красиве, й сама стає ліпшою.

Що ж чекає відвідувачів в майбутньому, які нові виставки плануються в найближчий час?

«В грудні ми плануємо виставку лялькового театру, ми маємо величезну колекцію ляльок, найстаріша лялька – 1770-го року, також є екземпляри з лялькових театрів 30-х, 50-х років. Загалом це дуже цікаво» – ділиться Тетяна Руденко.

Із нетерпінням чекатиму нової виставки, а тим хто ще не відвідав цієї – вельми раджу навідатись.

 

Кореспондент-стажер сайту Вааду України  Аліна Шененко 

Фото: Роман Павлов