Приватно фінансований «російський» проєкт суперечить інтересам України – Павло-Роберт Маґочій

Історична пам’ять у часи війни

Фото: uamoderna.com

Промова професора Павла-Роберта Маґочія (Університет Торонто),
з якою він виступав на презентаціях та публічних дискусіях цього року

Шановні друзі. Щойно ви почули, що за професією я є історик, який зростав та отримав виховання у Сполучених Штатах Америки та який викладав історію України більше ніж чотири десятиліття в Університеті Торонто, у Канаді. Отже, я прибув до вас як хтось, хто був проникнений професійною і персональною любов’ю та вдячністю за багату культурну спадщину, яку ваші предки створили на цій прекрасній землі, що зветься Україна.

Від часів здобуття незалежності у 1991, Україна зробила себе набагато більш відомою в усьому світі. У той же час, є правдою, що, хоча багато людей вже чули ім’я держави – Україна, тим не менш, вони дуже мало знають, якщо взагалі щось знають про цю країну.

Але є щось навіть більш погане за відсутність знань. Це – спотворення знань. На жаль, реальність полягає в тому, що все ще є багато-багато людей, як за межами цієї країни, так і навіть всередині неї, які дивляться на Україну, лише як на місце трагедій, і які розглядають українців виключно як на виконавців страждань над іншими. Такі спотворення потребують виправлення. Але як? Щоб відповісти на це питання, ми повинні звернутися до історії.

Історія – це складна наука, феномен минулого, сьогодення та майбутнього. Надто часто історія створюється або відтворюється у сучасному для того, щоб вплинути на майбутнє. Деякі називають цей феномен, це явище політикою історичної пам’яті або політикою пам’яті.

Політичні та академічні кола незалежної України з 1991 року активно займаються політикою пам’яті. Я насправді вважаю, що такий вид діяльності є дуже важливим, враховуючи той факт, що розповіді про минуле України споконвіку спотворювались російськими імперськими та совєцькими  ідеологічними маніпуляціями та навмисними неправдами. На жаль, багато з цих фейків були значною мірою прийняті вченими та політичними лідерами в інших частинах світу. Однак є багато громадських активістів, письменників та науковців за межами України, які в останні роки намагаються виправити спотворені історичні дані України за допомогою політичного лобіювання, публікацій і викладання.

На цьому моменті дозвольте мені чітко зауважити одне. Я вважаю, що саме українці в Україні, чи то науковці, чи громадські активісти, повинні визначати, якими мають бути їхні історичні дані – які події, які персонажі, які рухи слід вшановувати і відзначати та як. Наприклад, Україні не потрібно імпріматур – схвалення від інших країн щодо Великого Голоду – Голодомору. Якщо українські вчені визначили, що Голодомор був актом геноциду проти українського народу, то це був геноцид. І зовнішнє затвердження тут не потрібне.

Як ви можете бачити з книжки "Євреї та українці", її спонсором є міжнародна організація, що базується в Канаді і називається "Українсько-Єврейська Зустріч". Мета цієї організації, членом якої я є – вироблення збалансованого масиву даних  про багатовікові стосунки між етнічними українцями та євреями, що мешкають на землях, які ми зараз називаємо Україною. Серед багатьох проектів "Українсько-Єврейської Зустрічі" є тижнева серія наукових, молодіжних, громадських та культурних заходів, що були проведені в Києві у вересні 2016 року з нагоди відзначення 75-ї річниці брутального вбивства євреїв у Бабиному Яру під час Голокосту. Ці вшанувальні заходи ще у 2016 році  спровокували серію дискусій та планів щодо створення постійного меморіалу (у вигляді переробленого сакрального ландшафту, музеїв, монументів тощо) для вшанування пам’яті євреїв та всіх інших жертв, незалежно від їх національності або релігійного походження, які були вбиті у Бабиному Яру під час Другої світової війни.

Від 2017 року для Бабиного Яру було запропоновано два меморіальні проєкти. Один із них я називатиму "російським проектом". Чому російським? Тому що це приватна організація, що фінансується заможними олігархами Міхаїлом Фрідманом, Ґерманом Ханом, та Павлом Фуксом, чиї бізнесові інтереси базуються у Москві та тісно пов’язані з політичними та економічними інтересами уряду та лідера Російської Федерації. До "російський проєкту" було залучено  у якості художнього директора Іллю Хржановського, суперечливі пропозиції якого щодо розвитку Меморіального комплексу Бабин Яр нещодавно викликали публічний скандал та критику в єврейських і неєврейських колах в Україні та поза її межами. І все ж, незважаючи на контроверсійність, деякі високопоставлені особи в уряді України та міській адміністрації Києва все ще здаються прихильними до "російського проєкту".

Інший меморіальний проект для Бабиного Яру є Українським державним проєктом. Чому саме "українським проєктом"? Тому, що у 2018 році Офіс Президента доручив Інституту історії Національної Академії Наук України підготувати Концепцію/План для влаштування меморіального комплексу у Бабиному Яру. "Український державний проєкт" – це те, що випливає із його назви: проєкт, що фінансується державою, який організували українські науковці та громадські активісти різного етнічного та релігійного походження та інтересів. Це проєкт, задуманий українцями та призначений для всіх українців.

Це має бути очевидним, який проєкт потребує нашої підтримки. Під "нашої" маються на увазі не лише громадян України, а й української діаспори, яка історично віддавала значну частину своїх зусиль - моральних, інтелектуальних та фінансових – на допомогу своїй Батьківщині.

У зв'язку з цим нещодавно Світовий Конгрес Українців підписав (грудень 2020) Меморандум про співпрацю з Урядом України для сприяння у завершенні трьох меморіальних проектів: Голодомору, Небесної Сотні та Бабиного Яру. Безсумнівно, саме Український державний проєкт для Бабиного Яру підтримує Світовий Конгрес Українців. Чому? Ця відповідь також повинна бути очевидною.

Приватно фінансований "російський проєкт", імовірно, представлятиме російське розуміння історичного минулого, яке за визначенням завжди суперечило і досі суперечить інтересам України. За словами співавтора книжки "Євреї та українці" професора Йоханана Петровського-Штерна: "Запланований проєкт, фінансований російськими єврейськими "нуворишами" за підтримки Кремля", дав би ексклюзивне право на землю у Бабиному Яру на 25-30 років. “Це має обурювати. Росія отримала від України довгострокову оренду Севастополя, і саме там розпочалася анексія Росії." Росія могла би зробити щось подібне у Бабиному Яру. “Вони могли б заявити про якусь провокацію . . . ,  а потім сказати, що Росія не може із цим миритися." "Ось так може початися окупація Києва".

Ви, громадяни України, як і ми, українські патріоти у діаспорі, повинні зберігати пильність проти ворога/провокатора на півночі. Разом ми повинні переконати Президента Зеленського та його Уряд, а також мера Києва, що, враховуючи короткострокові та довгострокові інтереси України, її керівники повинні підтримати свій "власний" Український державний проект, автором якого є Інститут історії Національної Академії Наук України для майбутнього Меморіального комплексу в Бабиному Яру.

Павло-Роберт Маґочій
Університет Торонто