Студия "Лимонад" он-лайн

Программа работы студии включает проведение он-лайн лекций, презентаций, концертов и интервью.
Видео лекций по ссылке

 
 

Ваад України та НаУКМА (кафедра історії)

Оголошують набір на Міждисциплінарну

сертифікатну програму з юдаїки

 

 
 

Новоселиця: єврейське минуле, християнське сучасне

Це місто на Буковині унікальне тим, що об’єднує в собі території Буковини та Бессарабії. А православні служать у храмі двома мовами.

З Чернівців до Новоселиці 30 кілометрів, і майже стільки ж з Новоселиці до українсько-молдовського кордону. Тому на вулицях цього районного центру можна чути дві мови. В Україні є чимало сіл з такою назвою, але місто – одне, і воно у Чернівецькій області. Відомий композитор і співак Микола Мозговий присвятив місту одну зі своїх пісень – «Новоселиця». Саме тут минали його шкільні роки, і зараз місцева музична школа носить ім’я Мозгового. У Новоселицькій школі вчилася Софія Ротару, адже її рідне село Маршинці – зовсім поруч.

В архітектурному плані у місті ніби немає нічого особливого. Але про Новоселицю заговорили кілька років тому, коли у місцевій занедбаній синагозі виявили унікальні розписи, притаманні саме цій території. У цьому місті аж два єврейські цвинтарі, адже на початку минулого століття серед його мешканців майже 80 відсотків були євреями. Серед них, як кажуть місцеві дослідники, був і дід американської політикині Вікторії Нуланд, який покинув Новоселицю у 1921 році як Нудельман.

Зараз у Новоселиці, кажуть, ще мешкає кілька євреїв.

Щодо релігійного життя, то у місті є дві церкви, і обидві належать УПЦ Московського патріархату, у них Богослужіння ведуться церковнослов’янською та румунською мовами. Загалом у Новоселицькій ОТГ (до неї входять ще вісім сіл) є лише одна церква Православної Церкви України. І ось у такому неоднорідному місті кілька років тому була збудована українська греко-католицька церква Зіслання Святого Духа.

Познайомитися ближче з єврейським минулим і побачити, хто вони, новоселицькі греко-католики і православні – у цьому репортажі.

Церква без огорожі

Марія Урсакі живе у Новоселиці з 1963 року. Приїхала за направленням працювати у Новоселицьку друкарню після навчання у Львові.

– Я народилася і виросла у селі Зашків неподалік Львова, – розповідає пані Марія. – На моїй вулиці, через п’ять хат, народився Євген Коновалець. Його батьки були у нашому селі вчителями. Коли я закінчила Львівське поліграфічне училище, мене направили на роботу на Буковину. І з 1963 року живу у Новоселиці, вийшла тут заміж, народилися тут діти, вивчила румунську мову. Звичайно, що я з родини греко-католиків. Але ходила у Новоселиці до церкви Московського патріархату. Завжди плакала, коли слухала Службу Божу румунською… А якось, це вже було на початку 90-х, моя товаришка Іванна, яка теж була з Галичини і ми разом працювали у друкарні, каже: «Ти знаєш, у Чернівцях, на вулиці Руській, є така церква, як у нас вдома». І ми вирішили їздити на Службу у Чернівці. Нас було кілька людей, і ми почали думати, аби організувати свою громаду у Новоселиці. Отримати нам землю було не легко. Прихожани церкви Московського патріархату протестували, коли нам виділяли місце в центрі. Головний архітектор району Роман Пивнюк, він теж був із Львівщини, дуже цього добивався і потім за це навіть поплатився посадою… Та й зараз прихожани православної церкви до нас так насторожено ставляться, вони нас не дуже сприймають.

На той час у Новоселиці організувалося майже 50 греко-католиків. Їм виділили на одному з підприємств кімнату для каплиці. А вже аж потім було виділено землю у новому району, який люди називають Поле чудес, на вулиці Кремльова. З 2003 року і до сьогодні настоятелем греко-католицької церкви у Новоселиці є отець Роман Заморський.

– Нам дуже пощастило зі священником, – додає жінка. – Якби не отець Роман, ми би нічого не зробили. Він і майстрів шукав, і разом з усіма працював, робітники років 10-ть жили у мене, ми всі по черзі їх годували. Наш настоятель прийшов до нас дуже молоденький, ми навіть їздили на його свячення. Нам Бог дав такого пароха, що він так за нас дбає. Мені одна жінка каже: «Ви тут, як родина». І воно так і є. Я йду до церкви і радію, що у свої 76 років дочекалася цих часів.

Отець Роман Заморський, настоятель церкви Зіслання Святого Духа у Новоселиці розповідає:

– Першу Літургію я відслужив у Новоселиці, у каплиці, 7 вересня 2003 року. Прихожанами були в основному галичани, які тут живуть, і парафіян на початку було десь до 10 родин. До 2009 року ми молилися у тій каплиці-кімнаті на підприємстві, за той час збудували каплицю вже на цьому місці, де нам міська рада виділила землю під будівництво церкви.

– Новоселиця – це моя перша і єдина парафія. Коли люди з Новоселиці приїжджали у Чернівці, я був там дияконом. І вже тоді почав працювати з тими людьми. Ми довго шукали місце для служіння у Новоселиці. А коли почали молитися у своїй новій каплиці, то у 2008 році заклали фундамент для церкви. І 31 травня 2015 року ми перейшли вже до нашої церкви. Ми її будували на кошти жертводавців з Чернівців і Буковини, самі парафіяни би ніколи не змогли збудувати.

Головним меценатом будівництва церкви у Новоселиці став відомий чернівецький підприємець Роман Клічук. Він каже, йому було важливо підтримати українську церкву саме у такому регіоні, і також бачив, як сам священник старається зробити все для місцевих людей. Зараз зроблено дизайн навколо церкви: бруківка, лавочки, дитячий спортивний та майданчики, альтанка для відпочинку, встановлено дзвіницю. Навколо подвір’я висаджено туї, за ідеєю настоятеля церква буде відкритою і огорожі не встановлюватимуть. А тепер біля церкви закладено фундамент для будівництва парафіяльного будинку.

– Найстаршій нашій парафіянці 97 років, пані Юлія з Галичини, і вона вже лежача, – додає священник. – Щоразу до нас приходять нові люди, і зараз наші парафіяни– вже не тільки галичани. З 50 родин 80 відсотків – не галичан. Хтось перейшов з патріотичних міркувань. Але масово не переходять, у Новоселиці не все так просто.

– У нас староста церкви молдаван, – каже пані Марія Урсакі. – Недавно приходила жінка з Полтавської області, яка тут на роботі. Ми говорили з багатьма людьми у Новоселиці, розповідали, що це українська церква, запрошували. Але у людей відповідь одна: «А какая разница, в какой церкви?». Правда, інколи буває, що православні приходять, але батюшки їм роблять зауваження. Ви знаєте, вони нас часто копіюють. Ось ми встановили на подвір’ї дитячий майданчик, і вже незадовго бачимо такий майданчик біля православної церкви. Зараз ми поставили в куточку кавовий автомат і щоразу після Служби всі залишаємося випити разом кави, кожен з нас приносить якусь випічку. Дуже часто до нас до церкви приходять нові люди, вони вражені такою легкістю, отець Роман, його дружина пані Люба з усіма після Служби спілкуються.

Місцеві греко-католики кажуть, що тепер меншістю себе у Новоселиці не відчувають. Хоча до певного часу так було. А недавно вийшла книга про Новоселицю і там вже пишуть і про них.

Один із парафіян, який не захотів себе назвати, розповів:

– У Новоселиці було три школи – українська, російська і молдавська. Я закінчив українську, і хоча у нас сцецифічний регіон, я завжди відчував себе українцем. Тому і вибрав цю церкву, але, звісно, зіграло роль й те, що моя мама родом із Тернопільщини. У Новоселиці живе 60 відсотків молдавського населення, свого часу це було єврейське місто, де було до семи синагог. А загалом у Новоселицькому районі московська церква має великий вплив. Але, напевно, не можна сказати, що греко-католиків тут ніколи не було. Як мені відомо, до 1918 року, ще при Австро-Угорщині, люди з Новоселиці їздили у сусіднє село Бояни у греко-католицьку церкву, яку освятив митрополит Андрей Шептицький, коли відвідував Буковину.

Цікаво, що греко-католицька церква розташовується на буковинській частині Новоселиці. А якщо ви захочете пройтися центром міста, випити тут кави у кав’ярні чи побачити унікальні розписи новоселицької синагоги, то все це – на бессарабській частині.

Дві імперії в одному місті

– У самій Новоселиці проживає майже вісім тисяч мешканців – розповіла нам міський голова Марія Нікорич. – У Новоселицькій ОТГ 59 відсотків людей – це румуномовне населення, та й в самій Новоселиці румуномовних більше. Але для нас це не є проблема, так було завжди історично. Зараз повністю румуномовних шкіл, як це було колись, не має. Є україномовні та румуномовні класи, батьки пишуть заяву, якою мовою їхня дитина хоче вчитися.

Самі мешканці Новоселиці так пояснюють те, яке населення заселяє місто:

– Українці і румуномовні молдавани. Молдовани розмовляють румунською, і вони це визнають. Натомість румунами себе вони не вважають.

Перша згадка про Новоселицю датується 1456 роком під назвою Шишківці. З 1617 Новоселиця перебувала у складі Молдавського князівства. За Бухарестським мирним договором 1812 року увійшла до Російської імперії. А у 1828-му, після врегулювання кордону між Австро-Угорською та Російською імперіями, була поділена на австрійську і російську частини по річці Рокитна. Додатковим імпульсом для розвитку Новоселиці було прокладання залізниці (1884 р – Чернівці–Новоселиця і 1892 р. – Жмеринка–Новоселиця), завдяки чому містечко стало значним транзитним пунктом.

На початку ХХ століття у Новоселиці з 12 тисяч населення 80 відсотків були євреї. Саме через Новоселицю проходив перетин торгових шляхів, зокрема, до Центральної Європи і країн Балканського півострова. І євреї тут оселилися і розвивалися. Зараз про багату єврейську історію Новоселиці свідчить лише стара занедбана синагога у центрі міста та єврейські цвинтарі.

Пані мер – історик за фахом, Марія Іллівна закінчила університет у Кишиневі. Вона розповідає:

– Наше місто має багато родзинок. Серед них – вулиця Джона Ріда, американського журналіста. Він був тут, коли їхав у буремний Петроград під час революції 1917 року, перетнув кордон, і на нашому вокзалі сів у потяг. У нас немає визначних архітектурних пам’яток. Але у Новоселиці ми маємо історичну пам’ятку – це місцеву синагогу. В часи Союзу у ній був будинок піонерів, а потім із синагоги будинок піонерів перевели у православну Георгіївську церкву. Потім у цій церкві зробили ремонт, вона велика і вважається головною у місті.

На стіні у кабінеті міського голови висить копія газети «Лондон Таймс» за 1876 рік, поставлена у рамку:

– Мені цю копію подарувала єврейська громада з Ізраїля, – каже міський голова. – У місті Рамат-га-Шарон живуть нащадки вихідців з Новоселиці, там є цілий квартал, є там синагога мучеників Новоселиці. Я була там двічі на відкритті меморіального комплексу, присвяченого жителям Новоселиці, які загинули у роках Голокосту. На фото у цій газеті зафіксовано відправку з Новоселицького вокзалу всього необхідного для російської армії у російсько-турецькій війні 1877-78 років. Тоді тут була російська імперія. Через Новоселицю проходить кордон двох історичних територій – Бессарабії і Буковини. Річка Рокитнянка розділяла колись Австро-Угорську і Російську імперії. Ми з вами на території Бессарабії, перейдемо через маленьку річечку і вже буде Буковина.

Одне Богослужіння ведеться двома мовами

Головна православна святині Новоселиці – Свято-Георгіївська церква УПЦ МП кидається у вічі ще здалеку. Вона розташовується у центрі міста і вважається головною. Саме храмове свято цієї церкви стало і Днем міста Новоселиця, а святий Георгій – його покровителем. Вона яскраво розмальована і видно, що відреставрована.

Ця церква була збудована у 1848 році. А при в’їзді до Новоселиці з боку Чернівців є ще одна православна церква – Успіння Пресвятої Богородиці. Вона менша і дерев’яна.

– Успенська церква була збудована у 1935 році, і вона діяла навіть в часи Союзу, городяни ходили туди, – розповідає настоятель Свято-Георгіївської церкви отець Петро Горбуль. – А ось доля нашої церкви була не така щаслива. У радянські часи її закрили. Що у ній лише не було? І склад, і пошта, і Будинок піонерів. У 1989 році нам храм повернули, ми так що могли, відчистили, привели у порядок. А вже у 2008 році робили генеральний ремонт, все оновлювали, багато чого переробили, додалися ще куполи.

Священник каже, що важко сказати, скільки людей відвідує цей храм. Він, до слова, може вмістити, півтисячі вірних. Але те, що більшість городян є православними – це факт.

– Я вам наведу такий приклад, – додає настоятель. – Це Йордан і Пасха. На Великдень у нас все подвір’я заповнене. А на Йордан ми для води маємо бочку на 1 тонну, то цієї води вистачає лише до обіда. Щонеділі у нас до Причастя йде десь до сотні дітей.

Служба у цій церкві ведеться церковнослов’янською та румунською мовами. Причому, ці дві мови використовуються на одній службі: частина молитов такою мовою, частина – іншою.

– І це зрозуміло, – каже отець Петро. – Адже у таких районах Чернівецької області як Сторожинецький, Герцаївський, Новоселицький і Глибоцький проживають румуни і молдовани. Така історія… Мій покійний паламар розповідав, що коли він був маленьким хлопчиком, на межі Новоселиці і Селища (зараз це вже частина Новоселиці) було три кордони: австрійський, румунський і російський. Наша церква – це традиційна будівля того часу. На зразок нашого храму є церква у Чернівцях на Клокучці, у Молдові у Липканах… Треба сказати, що збудована церква була на кошти селян.

Квіти і вірші із псалмів

У 2009 році Новоселицька міська рада передала місцеву синагогу Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (Ваад України).

Йосиф Зісельс, український дисидент єврейського походження, голова цієї асоціації розповідає:

– Розписи у Новоселицькій синагозі свідчать про існування особливої художньої традиції, яка сформувалася у регіонах Буковини та Бессарабії наприкінці ХІХ століття. Ця синагога була збудована у 1920 році, після Другої світової війни вона вже не діяла, розписи були забілені, тому збереглися дуже добре. Я знайшов одних нащадків новоселицьких євреїв, які нібито можуть дати кошти на реставрацію синагоги, але дуже повільно рухаються переговори. Скажімо, я особисто знайомий з Давидом Глейзером з Болівії, його дід давав кошти на цю синагогу. Ми вперше зайшли у синагогу ще на початку 90-х років, там все було забілено. А у 2007 році наша молодь, яка робила експедиції закинутими єврейськими пам’ятками по Україні, виявила тут, що крізь фарбу пробиваються розписи. Ми найняли групу фахівців на чолі із художником Юрієм Ліфшицем і вони відмили ті розписи, видали про це книгу. У селі Бояни, що недалеко Новоселиці, був равин, який затверджував ці розписи. А художник ніби був із Хотина.

Фахівці ще зауважували, що на прикладі Новоселицької синагоги видно, як єврейський майстер включає у композицію улюблені народні жанри – натюрморт і анімалістику.

Звісно, найбільше вражає розпис на стелі. Тут зображений яскравий букет із троянд, маргариток і польових квітів. Букет обрамлений вінком із 12-х медальйонів, які ілюструють 150 псалом. У медальйонах процитовані і послідовно проілюстровані 11 віршів цього псалма, зокрема: «Хваліте Бога у святині його»…

Йосиф Самуїлович каже, що реставрація цієї синагоги – не близьке майбутнє:

– Ще не має навіть проекту. Ми подали в Український культурний фонд заявку на невеликий грант, щоб зробити концепцію реставрації і показати це нащадкам вихідців з Новоселиці. Боюся, що вони не готові вкладати такі кошти… Синагога не має фундаменту, треба підводити елементи фундаменту. Але проект буде робитися аж після концепції, і сама проектно-кошторисна документація буде вартувати до 50 тисяч євро. Найдорожча частина – це сама реставрація синагоги, до 700 тисяч євро. Розписи синагоги унікальні тим, що це суміш Буковини і Бессарабії. Ми вже пошкодували, що ми їх відмили, бо зафарбовані вони зберігаються краще.

Місцевий житель Олег Істратій історик за фахом і присвячує свій час дослідженню єврейської історії Новоселиці. У нього зараз ключі від синагоги, і коли приїжджають євреї з-за кордону, він показує їм цю будівлю. У 2006 році він як приватний підприємець взяв синагогу в оренду, але нічого тут так і не робив. Синагога занедбана, але зайшовши всередину, можна бачити унікальні розписи, які відтерті у деяких місцях. Також при вході є список 14 місцевих євреїв, завдяки яким у 1920 році у Новоселиці була збудована синагога.

– Я знайшов нащадків цих євреїв, – каже Олег. – Наприклад, Роберт Гендельман приїжджав сюди. Його дід, вихідець з Новоселиці, заснував багато фірм у США. Нісан Пейсах – лікар, написав книгу про Новоселицю. Колись тут було багато єврейських письменників, які писали про Новоселицю. Макс Ройтман пройшов тут Голокост, йому було 12 років, коли загинули у Новоселиці всі його родичі. Мені до рук потрапило його велике родове дерево, він помер в Ізраїлі.

Олег Істратій робить екскурсію на теперішню вулицю Шевченка, яка колись називалася Циганська, тут жило багато євреїв. Серед них, припускають, – і дід відомої американської політикині Вікторії Нуланд, вона була офіційним представником Державного департаменту США в 2011—2013 рр.

– Дід Нуланд виїхав з Новоселиці ймовірно у 1921 році, – додає історик. – У місті була туристична організація, яку створила єврейська громада. І так багато євреїв виїхали. Дідусь Вікторії Нуланд мав прізвище Нудельман. У 1947 році його син офіційно змінив прізвище на Нуланд. Я давно збираю різні матеріали з історії євреїв Новоселиці, маю рідкісні книги, деякі на івриті. Багато я почерпнув у нашого місцевого вчителя історії Олексія Рендюка, він вже покійний, який вивчав наш край. Минулого року помер відомий місцевий єврей Абрам Крупнік, він прожив 102 роки, він знав іврит, пам’ятав багатьох людей, і я всіх возив до нього.

У Новоселиці є два єврейські цвинтарі. На один із них нащадки новоселицьких євреїв дали кілька тисяч доларів і тут зробили паркан, гарні ворота, деякі могили впорядковані. Тут можна побачити і оригінальні надгробки, наприклад, у формі стовбура дерева, що символізувало, що людина, яка тут похована, була багатою.

Іцика Фурмана ми зустріли на цвинтарі, він давно мешкає у Німеччині, шукав тут могилу бабусі:

– Я народився у Новоселиці у 1959 році, – розповів чоловік. – Я вдруге приїхав сюди, перший раз був дуже давно. Спеціально приїхав знайти могилу бабусі, вона має бути тут похована. У 1974 році я виїхав з батьками в Ізраїль. Звичайно, що пам’ятаю Новоселицю, пам’ятаю свою школу. Дому нашого вже немає. Мій дід приїхав у Новоселицю з Бендер, і так тут заснувалася наша родина.

Олег Істратій каже, що цей німецький гість буде цілий день ходити цвинтарем: «Вони доки не знайдуть те, що їх цікавить, не підуть звідси. Це я вже знаю…».

Така вона Новоселиця – трішки єврейська, трішки молдавська і само собою зрозуміло – українська. У Новоселицькій ОТГ проживає 150 учасників бойових дій на Сході України, багато йшли добровольцями. На щастя, загиблих немає…

 

Авторка 

Наталія Фещук

 

Джерело

Patike

дата: