Марія Берлінська: Війна війною, а юдаїка за розкладом

Марія Берлінська з добровольцем ”Айдару”.

Студентка магістерської програми з юдаїки Марія Берлінська не втекла від навчання, а поєднує його з аеророзвідницькою службою, кажучи з гумором про принцип "війна війною, а юдаїка за розкладом".
 У зоні АТО отримала позивний ”Марія Кюрі”. Народилася в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині в родині вчителів. За освітою — історик. Живе в Києві

— Було страшно, психологічно себе налаштовувала. Я добре пам'ятаю це відчуття з Майдану — перебувати в зоні прострілу, — каже 26-річна Марія Берлінська. Повернулася із зони АТО. 12 днів брала участь у бойових діях.

Замовляє каву в кафе на столичному Подолі. Сидимо за столиком на вулиці. Марія — в джинсах і спортивній кофті на блискавці, без макіяжу. Перед поїздкою відрізала косу. Коротке волосся стирчить "їжачком".

— Також готувалася фізично: бігала, їздила на велосипеді, віджималася. Я в житті автома­та не тримала. Як до Майдану не тримала коктейля Молотова. Навчилася стріляти. Причому після кількох черг із "калаша" з'ясувалося, що попадаю в "десятку".

Планувала брати участь у боях?

— Спершу хотіла йти простим солдатом у батальйон "Айдар". Звідти подзвонили і сказали, що їм потрібні аеророзвідники. Із другом Альошею пройшли тижневі курси при штабі Товариства сприяння обороні України. Там готують операторів для безпілотників.

Вони дорогі?

— Наші — 20–30 тисяч гривень. Дальність польоту невелика, в радіусі до 2 кілометрів. Це небезпечно, бо оператор має перебувати на лінії фронту. У росіян є безпілотники, які літають на 10–20 кілометрів, тому оператор може посвистувати й пити каву. Наше завдання — виїхати на точку, поставити апаратуру, підняти безпілотник. У руках — монітор, на якому видно картинку територій, які обстежує. Можна побачити ворожі укріплення, важку техніку. Камера всередині записує відео на карту пам'яті. Ці дані треба передати командиру.

Коли було перше завдання?

— У перший же день. Аеророзвідниками в "Айдар" їхали удвох із Альошею. Безпілотники мають працювати з групою прикриття не менше 30 осіб. Дали п'ятьох. Із нами був польовий командир, львівський чолов'яга на прізвисько Борода. Майданівець. Перед поїздкою сказав: "Хтось із вас може не повернутися — ми їдемо в тил ворога. Хто не готовий — крок убік".

Ми стали мовчки завантажуватися: всі ж знали, на що йшли. У машину зі мною сідав Конрад, німецький журналіст. Сміялися: хто б міг подумати, що українка з німцем їдуть східною Україною стежити за росіянами. Борода сказав йому залишитися.

Приїхали, за нами — ворожа територія. На своїй, якщо вдарять "Градами" чи розіб'ють мінометами, знаєш: тебе заберуть. А якщо там — не встигнуть ні евакуювати, ні реанімувати. Найстрашніше — потрапити в полон. До регулярної армії там лояльніше ставляться, розуміють: люди пішли воювати, бо призвали. А добровольців називають "ідейними" і вважають найбільшими ворогами.

Коли розкладали апаратуру, спершу руки трусилися. Будь-якої миті міг "зняти" снайпер. Страх густіший за повітря, фізично відчувається. Старалися робити все дуже швидко. Нам треба було попрацювати на чотирьох точках. Із третьої я вперше побачила Луганськ. Дивне було відчуття: житлові квартали, Україна, але не наша.

Марія запалює цигарку "Мальборо". Під плівкою пачки — папірець із віршем про душу, що має в собі Христа. Такі привезли бійцям волонтери.

— Коли повернулися, виявилося, що наш блокпост на Веселій Горі накрили мінометним вогнем. Конрад виходить із бліндажа переляканий. Кажу: "Ми думали, що залишаємо тебе в більш безпечному місці".

Таке було разів три: або не доїжджаємо до якоїсь точки кілька хвилин, або від'їжджаємо — і її накривають чи важкою артилерією, чи "Градами". У такі хвилини розумієш: хтось на небі тебе веде. Як у пісні: "Не бывает атеистов в окопах под огнем".

Страх минає чи він постійний?

— У перші дні було страшно від "Градів" — фугачили метрів за 500 від нас. Повітря гуде. Підривалися серед ночі, шукали укриття. На третю ніч розумієш: якщо попаде, то вже нічого не поможе. Єдиний спосіб врятуватися — заховатися в глибокому, до трьох метрів, бліндажі.

Звикаєш, що можеш загинути щосекунди. Розриви вибухів тільки заважали заснути. Альошка крізь сон каже: "Знов москалям не йметься серед ночі, дайте ж відпочити". Я навчилася спати з автоматом.

Які люди воювали з вами?

— Як пише Гемінгвей: ті, хто воює на війні, — найкращі люди, і чим ближче до передової, тим їх більше. Там дійсно дуже потужні люди, вмотивовані. Їх веде віра в народ і свою країну. Багато не говорять, не піаряться, чесно роблять свою справу. Тут служила Надя Савченко. Мені казали, що годі шукати таку мужню людину. Є такі, що приходять мститися. Чоловік із місцевих плакав, просився воювати: "Мій дім розбомбили, мертву дружину ніс на руках через поля. Візьміть до себе, дайте хоч ніж, буду їх різати".

Яке найбільше враження з війни?

Марія на кілька секунд задумується:

— Звірство — і наше, і їхнє. Ми стали звірами, але вони — більшими. Наші мстяться, а тим це приносить насолоду. Після одного бою вороги попросили тіло свого снайпера. Ми зрозуміли, що він дуже цінний, бо часто про загиблих ніхто не запитує взагалі. За нього повернули тіла 45 наших. Ну, шматків. Привезли їх у мішках, хлопці розвантажували лопатами. Змогли скласти тільки четверо чи п'ятеро тіл. Решта — ­м'ясо. Описати це словами немо­жливо.

Мій інструктор на першому занятті казав: "Твоє життя коштує рівно вісім гривень. Це вартість кулі. Свинина скільки коштує? А ти — в рази дешевше". Наші були в полоні, їх катували тижнями. Тому ми з Льошею завжди мали при собі по гранаті, щоб не потрапити в полон.

Хто воює з іншого боку?

— Всі, кого ми брали в полон, відхрещувалися, хоч ми знаходили в них і зброю, і символіку. Місцевих сепаратистів мало. Воюють російські мужички, які вирішили заробити. Найстрашніші — чеченці та ідейні російські добровольці.

Серед наших добровольців які настрої?

— "Айдар" та інші важкими зусиллями, втратами, практично голими руками брали міста. Підійшли під Луганськ і передали позиції армії. А та взяла й відступила — такий був наказ.

І добровольці, і прості армійські солдати думають однаково. А що думають генерали в теплих кріслах — невідомо. Відбуваються політичні та економічні ігри, і хлопці кажуть: "Якщо в парламент пролізуть люди Льовочкіна, пройде отой його "проект" Ляшко, то на країну чекає велика кров. І буде Майдан". Вони навчилися користуватися зброєю, дивилися в очі смерті кожен день. Лопатами вантажили своїх людей по частинах. Їм нема чого втрачати. Вони прийдуть і це бл… ство порвуть.

Цей конфлікт надовго. Карта України ніколи не буде такою, як раніше. За найгіршими прогнозами з фронту: якщо буде третій Майдан за участю людей, які повернуться з Донбасу, Путін може скористатися ситуацією і ввести війська до Києва.

Статистика по загиблих разів у п'ять вища, ніж розповідають. Нам усім потрібно розуміти, що треба розраховувати тільки на себе.

Були приємні моменти на війні?

— Політ на літаку: неймовірно весело і страшно. Я була штурманом, знімала всю картинку. Ми літали над ворожою територією, виявили три вогневі точки. А виявили як? Коли по нас стріляли. Раз із кулемета, двічі — з "калашів". Кулі прошили корпус літака. Біля плеча пройшло кілька куль і біля бензобака.

Що думаєш робити далі?

— Треба писати магістерську роботу в "Могилянці". Поєднуватиму це й аеророзвідку. Буду зі своїм народом.

"Так ты не парень? Выходи за меня замуж"

— Дівчат на війні небагато, здебільшого сидять у штабі на канцелярській роботі, — розповідає Марія Берлінська. 

— На фронті зникають стереотипи: жінка, чоловік — аби був гарний боєць.

Хоча був цікавий випадок. Їхали на завдання. Треба було за мостом заглибитися кілометрів на п'ять і провести розвідку. Я подзвонила Бороді, попросила групу прикриття. Він відповів: "Зараз туди їхати — безумство. Максимум, куди повезу, — на міст". Ми поставили апаратуру на БТР, зробили два польоти. І тут по нас починає бити артилерія. Ще раз підняли апарат, вже після зйомки побігли під міст. А там хлопці наші відстрілюються. Я — в касці та окулярах. Щось кажу. Тут один хлопець обертається: "Эй, парень, у тебя что-то с голосом". Я знімаю каску, окуляри. "Так ты не парень? Как тебе зовут?" — "Маша". — "А меня Паша. Что ты, женщина, здесь делаешь?" Бій іде на повну, він цілиться і не обертаючись каже: "Выходи за меня замуж". — "Я подумаю". — "Ты витаминки любишь? — кидає пачку "Мультивіту". — Вот тебе мой предсвадебный подарок". Cподіваюся, він вижив.

http://gazeta.ua/

jordans for sale pink