Что произошло с синагогой в Бродах и Владимиром Ковальчуком. Продолжение истории

В редакцию сайта Ваада Украины приходят письма с просьбами о помощи.

Так, совсем недавно мы публиковали статью о кладбище в Одесской области, которое нуждается в уходе, а в прошлом году мы разместили письмо Константина, который рассказал историю о Владимире Ковальчуке: он в одиночку пытается спасти синагогу в Бродах. Меньше, чем за полгода, эта история получила резонанс, и совершенно разные люди и организации пришли на помощь. Публикуем статью-продолжение этой истории: о том, как и кто помогал Владимиру, о том, что собой представляет Бродская синагога, и почему важно её сохранить, а также, кто такой Владимир Ковальчук.

Орфография автрора сохранена.

-----------------------------------

Наприкінці грудня минулого року Асоціація єврейських організацій  і общин (ВААД) опублікувала статтю про одного з останніх представників єврейської громади міста Броди (Львівська обл.) - Володимира Ковальчука, який самотужки взявся рятувати стару Велику Синагогу (1742р.).

Стаття набула неабиякого резонансу як серед місцевих жителів, засобів масової інформації,  так і особливо серед представників єврейської діаспори.  До чоловіка одразу почали дзвонити і писати, починаючи від Львова і закінчуючи Ізраїлем. Люди підтримували словами,  пропонували  допомогу,  дехто щось обіцяв, а потім зникав із горизонту, таких була більшість…

Тому на продовження вищезгаданого дещо розкриємо завісу, хто такий «Вова» і чому він на паперах Ковальчук, а в душі і по крові - Гольдштейн.

Історія родини Володимира Ковальчука тісно пов’язана з Бродами, але, на жаль, здебільшого втрачена з багатьох причин. Будинок батьків його матері з pоду «Goldstein» знаходився на  центральній вулиці «Goldgasse»  і до війни межував з готелем «Bristol», зведеним 1909 року. Родина Гольдштейнів мала невеликий бізнес - торгувала взуттям чеської фірми «Bata». Під час Другої світової війни  у будинок потрапила авіабомба, і він був зруйнований. Щоправда, сталося це випадково. Насправді, бомба призначалася готелю «Bristol», де у цей час знаходився  шпиталь для військових. З тих часів сьогодні тут небагато змінилося. Елегантні, витончені двоповерхові будівлі, часів Австро-Угорської імперії, так само тісно туляться одна до одної. Проте на місці будинку Гольдштейнів, мов сідло на корові, розмістився сучасний супермаркет-коробка з рекламними вивісками. Від справи Гольдштейнів не лишилось і згадки…  

Такою ж трагічною виявилася і доля мешканців самого будинку. У Гольдштейнів було дві доньки. Одну з них погодився удочерити їхній хатній працівник Степан Ковальчук. Сам він був з якогось недалекого села. Чоловік допомагав по господарству, прибирав і т.п. Саме він і удочерив матір Володі – Єнту Гольдштейн, давши їй нове ім’я – Ядвіга Степанівна Ковальчук. Була вона 1926 року народження. Інформації про число і місяць її народження не збереглося. Зміна прізвища стала визначальною в долі дівчини. Якби тоді німці дізналися, що вона єврейка, її б розстріляли, як і сотні тисяч інших євреїв. 

   Проте на цьому пригоди Гольдштейнів не закінчились. Коли нацисти почали забирати молодь на примусові  роботи до Німеччини, то прийшли і до Ковальчуків. Звісно Степан  не віддав своїх доньок, натомість до Гамбурга відправили Єнту Гольдштейн чи то пані Ядвігу Ковальчук. Там вона працювала на фабриці картонних коробок. «На жаль, мама не пам’ятає, що сталося з її батьками і навіть сестрою. 1945 року вона повернулася до Львова,  де мешкала на вул.Довбуша. Там був притулок для людей, що пережили воєнні лихоліття. Намагався знайти щось в архівах про матір. Але складність полягала у тому, що до війни не було органів реєстрації актів цивільного стану. Запис про удочеріння був зроблений в якомусь костелі. А в якому саме, невідомо.  До Бродів жінка повернулася десь у 1948 чи 1949 році. Від будинку нічого не залишилося, тож довелося скитатися по квартирах. Потім вже оселилася в іншому помешканні, народила  шістьох дітей. Усі розбрелися  по світу – хтось живе у Львові, хтось у Росії, а я один залишився в Бродах, тому що просто люблю це місто», – розповідає пан Володимир.

 

Єрусалим Австро-Угорщини

Броди були настільки унікальним містом, що їх часто називали "Єрусалимом Австро-Угорщини" або «Трієстом на континенті» після того, як Австрія захопила Галичину.  Найбільший розвиток міста відбувся саме під час австрійського періоду. З 1779 року біля міста проходив австро-російський кордон, завдяки чому воно стало важливим центром розвитку торгівлі між Сходом і Заходом. Австрійський імператор Йосиф II надав Бродам титул «вільного міста».

Торговельні та транспортні шляхи між  Бреслау, Лейпцигом, Манчестером,  Ліворно та  Віднем з одного боку, та Бердичевом, Києвом, а також містами Валахії, Молдови та Греції і навіть Стамбулу з іншого боку, перетиналися саме тут. Тому не дивно, що місто жило досить насиченим життям, і що тут селилося багато торговців. Це, очевидно, приваблювало також і багатьох єврейських підприємців, ремісників, вчителів, котрі масово почали заселятись в Бродах.  Згодом, єврейське економічне та культурне життя  почало тут вирувати на повну силу.

Проте, ще до австрійської окупації, єврейська громада Бродів була відома як спільнота  вчених, рабинів та лідерів Ради Чотирьох Земель і повітових рад. Родини, які керували спільнотою — Бабади, Равічі, Рабіновичі, Шацкеси і Біки, зуміли позначити Броди на карті шляхом відкриття єшиви і клойзів (громадських будинків навчання, молитви та зустрічей) і залученням до міста великої кількості знаючих рабинів. Таким чином їм вдалося надати місту імідж не тільки центру вивчення Тори, але і єврейського закону — місця, куди заїде кожен, із десятками і сотнями рабинів і суддів, експертів в єврейському законі і Галасі.  Протягом XVIII-XIX століть євреї посіли домінуючу роль в економічному житті міста та становили 88% населення міста. Це було найбільше повітове місто в Європі з таким високим відсотком єврейського населення. У Бродах проживало 10% всіх єврейських купців Галичині, що володіли 93% великих комерційних і промислових підприємств. Броди стали осередком ортодоксального юдаїзму, а також тут сформувався відомий центр єврейського просвітництва.

Варто також згадати вихідців з Бродів, які активно  сприяли будівництву Бродської синагоги в Одесі, котра стала першим реформістським храмом на теренах Росії, а також Лазара Ізраїлевича Бродського – правнука  Меїра Шора,   що був теж родом з Бродів  (звідки й пішло нове прізвище родини). Бродський був відомим українським  підприємцем, цукровим магнатом, меценатом. Це один з головних спонсорів будівництва в Києві Троїцького народного будинку. Саме коштом Лазаря Бродського було зведено Хоральну синагогу, найбільшу у Києві.

Проте під час Другої світової війни доля єврейської громади Бродів була схожа на долю всіх інших єврейських громад в Польщі. Поки не почалась війна між Німеччиною і Росією, євреї в Бродах мали відносно безпечне життя. Однак після вторгнення Німеччини до Польщі в Бродах було створено табір смерті (у лютому 1942 року) під командуванням нацистського гауптштурмфюрера Франца Варзока і його помічника Воґеля. Під час німецької окупації у Бродівському ґетто було знищено майже все єврейське населення міста. З 10 тисяч єврейського населення довоєнних Бродів лише небагатьом вдалося втекти до Росії. Фактично єврейська громада міста була повністю знищена. З восьми синагог лишилась лише одна Велика, і та в напівзруйнованому стані.

Броди, єврейське місто з блискучою історією, яке проіснувало більш як чотириста років, померло. Його було стерто з карти діаспори.

 

Відновлення синагоги

Про дерев’яну синагогу у Бродах відомо ще з 16 століття. З того часу юдейська громада міста дуже зросла, й потребувала нового, значно більшого і багатшого храму. Наріжний камінь під синагогу, яка в майбутньому отримала назву Велика Бродівська, було закладено у 1742 році. І це дійсно стала велика синагога, мабуть одна з найбільших в Україні. Крім того споруда будувалась ще й для виконання  фортифікаційних   функцій (неспокійний тоді був час, особливо для євреїв, та і місцеве населення  завжди було не проти  звинуватити «обраний Богом етнос» у всіх своїх негараздах), тому храм став справжньою цитаделлю.

Після Другої світової війни синагога була дуже пошкоджена, і тільки у 1960-х зробили «ремонт», після чого її почали використовувати як склад, а другий поверх західної прибудови як кафе під час ярмарків. Влітку 1988 року стався великий обвал будівлі, і так вона простояла до 1991 року, допоки споруду не вирішили відреставрувати та використовувати як картинну галерею. Не пожежі і не нацисти, а банальна річ – брак коштів суттєво нашкодив споруді. Фактично повноцінної реставрації так і не було, а у лютому 2006 року відбувся масштабний обвал склепінь синагоги.

Тому і стоїть ця прекрасна будівля, колишня перлина колишнього «Єрусалиму Австрії» у аварійному стані, і потихеньку руйнується від дощів та вивітрювання. Заразом, як не прикро про це писати, але по причині суміжного з нею дитячого майданчику, вона довший час виконувала функцію громадського туалету і смітника. І нікому до цього не було діла. Згадували про неї місцеві гіди лиш тоді, коли приїздила чергова екскурсійна група з Ізраілю, Франції чи Польщі. Ось тоді у всій красі описувалась її колишня велич та історія до дрібниць. І виступала тоді синагога у зовсім іншій формі - як видатна місцева пам’ятка архітектури, занесена до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО! А на риторичне запитання, чому вона в такому жахливому стані і в ній  у  буквальному розумінні слова виріс ліс – лунала риторична відповідь – нема коштів на реставрацію.

«Всередині синагоги росли дерева заввишки у кілька метрів і все було завалено сміттям. Мені стало шкода синагоги. Вона для мене не пустий звук. Також стало соромно перед іноземними туристами, котрі постійно відвідують місто. Тому, я торік взяв пилу і почав вирізати дерева, розгрібати завали зі сміття. Допомагав мені один чоловік і мої діти. Більше ніхто не допомагав, люди, що  проходили попри синагогу, хіба запитували, чи мені багато платять і чи не знайшов я там золото? Хтось одного разу викликав поліцію, вважаючи що я щось цінне вивожу, краду, вірніше. Але окрім чотирьох вантажних причепів з пляшок, памперсів і інших «предметів життєдіяльності» місцевого населення -  більш нічого «відшукати» не вдалось. І все «це добро» приходилось кілька тижнів витягати назовні позиченою тачкою по дошці, на висоту з півтора метри, оскільки будівля з роками сильно вгрузла в землю. Наприкінці робочого дня я буквально падав з ніг і не відчував рук, проте раз почав, то мусив і завершити роботу », – розповідає Володимир.

Як не дивно, але в плані матеріальної допомоги відгукнулись власне не місцеві, а зовсім сторонні і віддалені люди. Мейлах Шейхет (директор Центру досліджень юдаїки, м.Львів), Янкль Мовер (м.Єрусалим) та Андрій Наголюк ( директор ТОВ «РЕНЕСАНС-ГРУП», котра надає послуги із землеустрою, м.Хмельницький). Ці люди виділили кошти на розчищення завалів синагоги і встановлення нових дверей. Щоправда, був досить приємний момент, коли одна жінка з дитячою коляскою, проходячи мимо синагоги, з якої Ковальчук витягав дерева, не втрималась і дала йому 500грн. Володя був вкрай приємно здивований, адже нічого ні в кого не просив.  Звичайно, з такими об’ємами робіт, сума символічна, але справа тут зовсім не в сумі, а у відношенні людини до справи, яку робив чоловік, за що він їй сердечно вдячний.

Зараз молитися у Бродах євреям ніде, каже Ковальчук, роблять це вдома. Та чоловік мріє, що Велику синагогу вдасться повністю відновити. Розробляти проект реконструкції Володимир не має повноважень, тож наразі роботу зупинив. Проте, Центр досліджень юдаїки, що розташований в Одесі, Представництво Американського об’єднання комітетів для юдеїв і релігійна громада «Турей Загав» замовили у  ДП «Укрзахідпроектреставрація» проект реконструкції синагоги. Пан Мейлах Шейхет, директор Центру досліджень юдаїки, розповідає, що вони чекають початку будівельних робіт і вже готові збирати кошти на реставраційні роботи.

Досить знаковою і символічною виявилась  назва землевпорядної фірми з Хмельницького, котра неодноразово надавала фінансову підтримку Ковальчуку – Ренесанс, тобто –  відродження. Щось подібне трапилось в житті як самого Володимира, так і Великої синагоги.

Дуже сподіваємось, що дане «відродження» дійде до свого логічного завершення, тому звертаємось до всіх небайдужих і охочих надати будь-яку фінансово-матеріальну і технічну підтримку на відновлення цієї величної споруди.

Статтю підготовлено за часткового викорстання матеріалу журналістів  « ІА Дивись.info» Оксани Дудар та Ірини Саєвич «Громадське радіо»

Карта ПриватБанку  Володимир Ковальчук

5168757384032944

тел. +38 097 645 20 88

Nike Bonafide