Чисті джерела толерантності

Опитування, проведене Інститутом стратеґічних досліджень, довело, що на запитання «Чи сприймаєте ви Україну як свою Батьківщину?», «так» відповіли на Західній Україні 97%. На Сході ця цифра за останній рік зросла до 85%. Проте в усіх реґіонах народ України складається з українців, поляків, кримських татар, греків, євреїв, німців, румун, угорців, молдаван, болгар, ромів (яких зазвичай звуть циганами) і ще багатьох народів. Як сприймає суспільство це етнічне різнобарв'я, чи завжди ми толерантні до сусідів, які відрізняються від нас, чи не змушуємо ми їх приховувати свою етнічну приналежність? Українська держава вибудовує власну цілісну політичну націю, і на 15-му році незалежності це питання залишається надзвичайно актуальним.

Нація й національна ідентичність є найважливішими організуючими принципами модерного світу, а національна ідентичність —  найголовнішою ідентичністю сучасної людини, а отже, повна самоідентифікація неможлива без співвіднесення себе з певним етносом, нацією, культурою, релігією, історією, і слід дуже багато зробити, щоб ця різниця стала багатством єдиної України, а не її проблемою та міною уповільненої дії.

Є ще один надзвичайно важливий момент. Сьогодні часто можна побачити привітання з Новим роком і Різдвом Христовим. Але нехристиянські громади не менш вільно святкують свої релігійні свята, проте ніколи не отримують привселюдного привітання. Важливо, аби політкоректність не призвела до заганяння національного свята «під лавку», проте й не нівелювала релігійне свято до сезонного.

Усі ці проблеми намагається вже четвертий рік вирішувати Конгрес національних громад України (виконавчий віце-президент Йосиф Зісельс), що кожного літа організує міжнаціональний дитячий табір «Джерела толерантності». Тут збираються діти різних національностей з усіх реґіонів України, а також Молдови і Білорусі.

Щоб потрапити до табору діти мають відповісти на запитання анкети, в якій розповідають про те, що вміють і знають про свої громади, про національні свята, культуру, релігію, звичаї, традиції свого народу, чи можуть щось розповісти про історію своєї громади в Україні, про видатні національні особистості. Їм також пропонується написати твір, реферат або есе на одну із 12-ти запропонованих тем, серед яких «Мій родовід», «Мій національний герой», «Яким я бачу захист прав моєї громади в Україні», «Культурна спадщина мого народу в Україні», «Взаємодопомога різних народів у складні історичні періоди», «Відображення культури мого народу у мові». Це дозволяє підліткам опанувати певну суму знань, щоб, приїхавши до табору, вони могли розповісти своїм одноліткам про свої інтереси, поділитися власними знаннями і враженнями. Особиста причетність і зацікавленість роблять процес спілкування ефективнішим.

Унікальність концепції табору полягає в тому, що вона передбачає активне занурення в національні культури народів України. Впродовж цілого дня, присвяченого одній національній громаді, діти дізнаються про народ, його історичну Батьківщину і історію в Україні, релігію, звичаї, культуру, вивчають певну кількість слів, і серед них ті, за допомогою яких можна порозумітися на буденному рівні, обов'язково вчать національні пісню і танець, а ввечері на спільному заході демонструють набуті знання, проводять конкурси, карнавали, розігрують сценки, відзначають національні свята. Обов'язковим елементом національного дня в таборі є національна кухня. Тут можна поласувати борщем і варениками, грецькими чир-чирами (широко відомими як чебуреки), вірменськими лавашем і шашликом, кримськотатарським пловом і татарським чок-чаком, литовськими цепелінами і німецькими ковбасками, єврейськими макарунцями, скоштувати виноград із південних країв і справжню каву.

Надзвичайно важливим в роботі є використання автентичного національного фольклору. Оскільки цей пласт культури стрімко зникає, важливо, аби діти зрозуміли всю красу і енергетичну силу етнічної музики, звичаїв і обрядів, і долучилися до процесів збереження скарбів народів України, навчилися відрізняти справжню культуру від попсових сурогатів, які не мають ні етнічних коренів, ні, навіть, етнічного забарвлення.

Усі разом вихованці табору вчаться найважливішому — розуміти один одного. Адже основний принцип толерантності — «Єдність у розмаїтті» — універсальний, але непростий. Коли ми вчимо дітей повазі і любові до рідного, те повинні на власному прикладі показати, що поважаємо інші культури

.

Світ, в якому ми народили дітей, часто буває роз'єднаний глухою стіною, а наші діти багато знають про війну й страждання, тому в таборі є День пам'яті, коли всі вшановують пам'ять загиблих в національних катастрофах, а старші вихованці обговорюють питання взаємовідносин і переплетіння доль різних народів, а особливо трагічні сторінки: Голодомор українського і Голокост єврейського народів, ґеноцид вірмен і післявоєнні депортації, розмірковують про складний процес повернення депортованих народів (а це кримські татари, греки, болгари, німці, поляки і багато хто інші) у рідні місця, про конфлікти, що виникають і жевріють у Криму.

Безумовно, ці питання потребують максимальної толерантності та делікатності, але діти мають розуміти складні проблеми міжнаціональних відносин, відверто обговорювати різні точки зору, різні погляди на історичні події, аби зрозуміти нарешті правду, не вдаючись до міфологізації подій, особистостей, історії, бо саме вона формує хибні стереотипи, закорінені у суспільстві, сім'ї, і вже змалечку наявні у дітей. Зрозуміло, що навіть за короткий термін перебування дітей у атмосфері толерантності, доброзичливості, творчості та взаємоповаги не можна зруйнувати існуючі негативні стереотипи, але можна вплинути на формування позитивних, як міжособистісних, так і міжетнічних.

Хочеться підкреслити, що робота національних громад і вихователів, координована Конгресом національних громад України, постійно приносить нові плоди. Уже другий рік працює в Києві, а тепер і у Львові, а згодом ще у двох містах України почнуть працювати Клуби толерантності, де викладають психологи і педагоги, відбуваються тренінги, читаються лекції і просто зустрічаються ті, для кого літо в таборі стало незабутньою подією, адже дружба, народжена у таборі, збережеться. Хто знає, може на довгі роки, а може й назавжди. А знання і навички, отримані тут, досвід взаєморозуміння і спільної справи напевно стануть надійною опорою у дорослому житті.

Переконана, що до тих, хто всі ці роки матеріально підтримував табір, долучаться нові друзі. І вони ніколи не залишать наодинці з неймовірною кількістю проблем організаторів, які віддають чистим джерелам толерантності душі і серця.

Катерина МОРО

http://www.uwtoday.com.ua/article.asp?Lid=1&NID=268&CG=5&SCG=80