 |
 |
Українець став інвалідом через смерть друга-єврея
Читачі, певне, пам’ятають мій матеріал про колишнє єврейське містечко Чернівці на Вінниччині (див. «Хадашот» №6(112)-2004). Як автору, мені, звісно, хотілося почути відгуки на нього. І вони були, але зовсім для мене несподівані! Більш того, подібного відгуку я не отримував протягом багатьох років роботи в журналістиці й жодного разу не чув про щось подібне. Чесне слово, це щось унікальне!..
Нагадаю, у статті я розповідав про те, що з 3000 євреїв нині в Чернівцях залишився один-єдиний Михайло Берік. Це дійсно так. І ось в один з будніх днів, у робочий час (підкреслюю це, бо тоді були тарифи на міжміські переговори найбільші) до мене в Ямпіль зателефонувала читачка з Вінниці й попросила поговорити з приводу статті. І хоч ця жінка зовсім небагата, говоритиме вона за свій кошт, тільки б я знайшов час для розмови! Часу в мене тоді було обмаль: я завершував черговий матеріал. Але... Одним словом, стаття пішла до редакції з великим запізненням, та я не шкодую про дорогоцінний час і пляму на журналістській репутації: розмова того вартувала. Не знаю також, на яку суму наговорила тоді зі мною та літня вінничанка — гадаю, на чималеньку. Знаю єдине: грошей на оплату розмови не пошкодувала.
— Я знаю Беріка, бо жила в Чернівцях дуже довго. Він не останній там єврей...
— Та як же не останній, більше ж нема?!
— Останню єврейську сім’ю там кілька років тому вбили і спалили бандити...
Для нашої родини ті, що загинули від рук бандитів, і були останніми євреями
в Чернівцях, а не Берік.
Я нічого не розумів: навіщо заперечувати очевидне? Адже з Беріком моя
постійно схлипуюча співрозмовниця добре знайома. Насторожувало лише уточнення
«для нашої родини»: щось за цим ховалося... Тоді жінка розповіла свою
вражаючу історію.
Виявляється, її батько-українець мав єдиного справжнього друга в житті
— того самого єврея, який разом з дружиною згорів у вогні після того,
як родичі з Ізраїлю надіслали їм якісь гроші. Українець і єврей з молодості
й до старості товаришували так, що їхня дружба була міцнішою від близьких
родинних стосунків.
— І коли батько дізнався, що друг з дружиною згорів, у нього стався нервовий
стрес, через який віднялися ноги. Вже кілька років він інвалід, лежить
у тих самих Чернівцях у своїй хаті, що на вулиці Леніна. Без друга йому
життя не життя...
Жінка назвала прізвище та адресу, але я був настільки вражений почутим,
що забув записати її координати. А вдруге вона не телефонувала. Ото ж
буду вдячний, якщо ця добродійка відгукнеться знов. Вона ще розповіла,
що її батько був заступником голови колгоспу в одному з сіл довкола Чернівців,
що у війну він і його родина рятували євреїв, що дуже їх поважали. Було
б добре дізнатися: можливо, хтось із чернівчан знає про дружбу тих двох
чоловіків — українця і єврея?
Василь Кізка (Ямпіль)
|
|
|
|